?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

КЕЛЬТИ ТА УКРАЇНА

Кельти і «норманський міф» у стародавній українській історії

Показово, що цілковито політична і аж ніяк не історична, за твердженням відомого юриста і діяча УНР С. Шелухіна («Звідкіля походить Русь: Теорія Кельтського походження Київської Русі з Франції». — Прага, 1929), норманська версія походження української державності часів Київської доби (ІХ—ХІІ ст.) протягом тривалого часу всерйоз обговорювалася, зокрема й українськими дослідниками.

Скажімо, голова Центральної Ради Української Народної Республіки (УНР) і водночас професор історії М. Грушевський («На порозі нової України». — К., 1991) вважав, що українська культура є культурою західноєвропейського типу, яка має тісні зв’язки з культурою кельтів (кельтською культурою Подунав’я) і греків (культурою держави Мітрідатів та узбережжя Понту, себто Чорного моря).

Але, оцінюючи кельтські впливи на українську культуру, як справедливо відзначають сучасні львівські дослідники М. Гетьманчук і Я. Турчин, цей відомий історик вважав, що згадані кельтські впливи на українську культуру здійснювалися через германців.
Зрештою, подібні висновки М. Грушевського не видаються чимось надто особливим, ураховуючи, що цей історик-масон на початку ХХ століття працював у Львівському університеті, котрий фінансувався з австрійської казни.

Від себе зауважимо, що кельти з Подунав’я територіально проживали поруч з антами, які мешкали між річками Дністром і Бугом (Черняхівська археологічна культура). А Боспорське царство (держава Мітрідатів), яке контролювало Причорномор’я і Приазов’я, насправді було не грецьким, а скіфсько-еллінським. Про це, зокрема, писав Геродот. Підтверджують його висновки й сучасні дослідники П. Гарачук та С. Піддубний.

Відтак ми маємо всі підстави стверджувати, що теза М. Грушевського щодо кельтських впливів на формування української культури є достатньо переконливою.

Натомість його твердження щодо вагомості грецьких впливів на українську культуру є не зовсім коректним. Швидше за все, воно виникло під впливом сконструйованого німецькими істориками замовленого міфу про так звану «грецьку колонізацію Причорномор’я».
Уже згаданий нами С. Шелухін сформулював іншу концепцію етногенезу українського народу. На думку цього автора, українська нація веде свою історію від кельтів-русинів, що проживали на території Південної Франції (сучасний Провансаль).

За свідченням римського імператора Юлія Цезаря (І ст. н. е.), кельтів римляни називали галлами — від назви півнів (Gallі), які мали у цього народу культовий характер. Греки йменували кельтів приблизно так само — галати.

Побутує думка, що ім’я галли було самоназвою кельтів-русинів. Прибічники цієї версії, зокрема, привертають увагу до відповідних топонімів, поширених у місцях проживання галлів:

— Україна: село Гали (Волинь), місто Галич, край Галичина; стародавнє місто в гирлі Дніпра Гілея;
— Румунія: місто-порт Галац;
— Іспанія: край Галіція;
— Португалія: «порт галлів»;
— Палестина: Галілея;
— стародавні назви країн у Малій Азії, Іспанії, Франції: Галатія, Галлія тощо.

Кельтська Русь у Галлії (Франція) мала свою державність ще до нашої ери і називалася Ruthena Cіvіtas. Отже, на переконання дослідника, русини — одне з кельтських племен, що вело таке само суспільно-політичне життя, як і всі кельти. Суспільство Кельтської Русі в Галії було поділено на друїдів (релігійно-духовний стан), кінників (військово-політичний стан) і плебс (простий люд).

Як пише С. Шелухін, у часи Аттіли (V ст. н. е.) кельти-русини були змушені переселитися до римської провінції Норік (до речі, арійська назва. — В.Б.), котра розташовувалась у районі сучасної Австрії (Зальцбург).

У ці само часи кельти-русини поселяються у Придунайщині, Панонії та Приадриатиці, посилюються за рахунок шлюбу зі слов’янськими племенами адріатичної слов’янської раси (до якої, на його думку, належали й анти) і продовжують свою міграцію в пониззя Дунаю. Згодом (у VІІ—VІІІ ст. н. е.) вони доходять до Азовського моря, перетинають річку Дон й утворюють на Таманському півострові державу Тмутаракань, або Чорноморську Русь.

У ІХ столітті, як вважає цей дослідник, значна частина кельтів-русинів переселяється на землі антів-полян, з’єднується з ними й утворює державу Русь із столицею у Києві.

Посилаючись на візантійського історика Прокопія, який у своїх працях (550—554 рр.) свідчив, що анти жили на території України ще в ІІІ столітті н. е., С. Шелухін зазначає, що за 600 років до приходу кельтів-русинів на територію сучасної України анти-українці вже мали свою державність і самостійно виступали в міжнародних стосунках.

Отже, русини у французькому Провансалі, австрійському Зальцбурзі та українському Києві, на переконання С. Шелухіна, — один і той само народ кельтського (галльського) походження.
Саме кельти (помилково. — В.Б.), на його думку, принесли в Україну галльські мечі з тризубом, культ півня і т. ін.

Інша кельтська (галльська) міграційна хвиля була спрямована з римської провінції Норік у район Карпатських гір та річки Збруч (Прикарпаття), де змішалася з місцевим населенням і сформувала державність Галичини.

Безумовно, виходячи з тих фактів, що мав на той час у своєму розпорядженні
С. Шелухін, його висновки видаються достатньо логічними й обґрунтованими.
Але, враховуючи результати сучасних археологічних досліджень, ми вже знаємо, що, наприклад, символи тризуба і хреста зустрічаються в Україні ще в епоху Мезинської цивілізації (щонайменше ХІІ тис. до н. е.). Відтак питання, хто, коли і куди приніс тризуб, вирішується вочевидь не на користь Західної Європи.

Повернення «блудних кельтів» в Україну

Більш достовірний вигляд має версія, що частина кельтів-русинів просто реемігрували (повернулися) до України після завоювання римськими легіонами Ю. Цезаря (І ст. н. е.) території Кельтської Русі в Галлії (Південна Франція). Повернулися (й були прийняті антами, чия назва перекладається — стародавні, древні) як далекі родичі, що мали законне право поселитися на батьківських землях.

У ІХ столітті н. е. таким само чином (після військової поразки на території сучасної Німеччини та Швеції) повернеться на рідні українські землі інше кельтсько-русинське плем’я на чолі з вождем Свенельдом (Сивочолим). Останній на старовинних династійних правах розділить владу в Київській державі разом із князем Ігорем та княгинею Ольгою (про що ми поговоримо окремо).

Звернемо також додаткову увагу на австрійський Зальцбург, де історики фіксують появу кельтів-русинів за часів легендарного царя Аттіли (V ст. до н. е.). Нагадаємо, що, на думку С. Шелухіна, вони начебто прийшли туди з Південної Франції (Провансаль).

Але ж як тоді пояснити існування в Середні віки на території тієї-таки Австрії князівства Войнова Крайна, яке, за свідченням Ф. Дворніка, входило до складу Священної римської імперії, створеної на уламках своєї попередниці — «просто» Римської імперії?

Варто пригадати також, що в Подунав’ї (сучасна Сербія), де теж проживали кельти-русини, в ці само часи існувала Сербська Крайна з аналогічним Войновій Крайні міжнародно-правовим статусом.
Є ця місцина, Сербська Крайна, розташована на берегах величного Дунаю, і нині, в Північно-Східній Сербії. А поруч, у Боснії, й досі благополучно існує район з аналогічною назвою — Крайна, розташований в басейні річки Врбас (від слова верба (?). — В.Б.) з центром у місті Бігач.

Давайте замислимося, а чому це кельти-русини, які начебто прийшли на території тогочасних Австрії і Сербії з території тогочасної Франції називають свої державні утворення «Українами»? Чи не тому, що насправді вони прийшли з території тогочасної України зі столицею в Києві?..

Ураховуючи, що археологи фіксують появу кельтських поселень на території сучасної України (село Бовшів на Івано-Франківщині, місто Мукачеве на Закарпатті, село Залісся на Київщині, село Парутіне/Троя/Ольвія на Миколаївщині) починаючи з ІІІ тисячоліття до н. е., ця версія видається найбільш правдоподібною. Вражає й широка географія кельтських поселень: Західна, Центральна і Південна Україна, що свідчить про кельтів як корінних жителів України.
Зовсім несподівано археологічні артефакти були підтверджені троянським епосом. Як стверджував Квінт Смірнський у своїй праці «Після Гомера» (VІІ, 675—681), серед троянських воїнів був чоловік, якого звали Кельт (син Мегеса і Перибеї), який загинув у двобої з «греком» Неоптолемом.

Судячи з того, що цей троянський воїн Кельт був народжений від батьків, що мешкали у Трої, навряд чи він був зайдою-найманцем, котрий прагнув заробити гроші на війні. Безперечно, він захищав свою батьківщину Троаду (столиця — місто Троя), котра насправді, як доводять П. Гарачук і С. Піддубний, розташовувалася в районі сучасного українського Миколаєва (село Парутіне).

Якщо ж пригадати, що римляни називали своїх предків-троянців теукрами (Teucrі), а Геродот називав скіфів-георгіїв (борисфенітів) — нащадками «древніх і славних теукрів», логічно було б висунути тезу, що кельти — це частина великого скіфсько/сакського етносу, нащадками якого є сучасні українці.

Ця теза знаходить своє підтвердження й у висновках А. Кемпа (мал. 1) щодо заселення вихідцями з України (VІ тис. до н. е.) країни Кельтики (див. карту «Європа, або Давня Кельтія» (Амстердам, 1638) — мал. 2).

Отже, з урахуванням наведених вище фактів ми маємо всі підстави для революційних висновків: кельти, що належали до великої скіфської родини (батьківщиною якої є територія сучасної України) задовго до так званої «нашої ери» принесли культуру давньоукраїнської цивілізації на західноєвропейські землі.

Діти Бога Сонця Кола і Богині води Дани

Багаторічний прем’єр-міністр Великої Британії У. Черчилль писав, що до приходу римських легіонів Ю. Цезаря на Британські острови (І ст. н. е.) там хазяйнували кельти (колти).
Останні проживали на величезній території (що звалася Келтика) від Волги аж до Балкан і Атлантики і вклонялися Богу Сонця, що називався Коло. Кельти/колти (від слова Коло/Сонце) називали себе ще й дітьми Богині Дани, а за основний символ своєї сонячної релігії мали свастику.

Цікаво, що свастика (звідси й символ — хрест) уперше зустрічається в Мезинській цивілізації (Центральна Україна) ще до ХІІ тисячоліття до н. е.! Приблизно в цей само час, як свідчать археологи, з’являється символ хреста і на «вотчині» кельтів-русинів — Галичині (Львів).
Богиня Дана (богиня води і родючості) дала своє ім’я річкам Тана/Дана (Дон), (Д) Ніпер (Дніпро), (Д) Ністру (Дністер), Данай (Дунай).

Як свідчить англійський дослідник Д.С. Прічард, кельти-галли мали скіфське походження і були вихідцями з нинішньої Галичини. До початку І тисячоліття до н. е. вони заволоділи майже всією Європою. Були високі на зріст, мали білу шкіру, добрі м’язи, русяве волосся, довгі козацькі вуса, розвинену музично-пісенну культуру, уважно ставилися до свого зовнішнього вигляду — культ краси.

Улюбленою зброєю кельтів/галлів (як і у скіфів/саків!) була сокира. Сокира широко використовувалася як бойова та ритуальна зброя, а також — як господарський інструмент.
Сокиру ще називають «кельтом» — від українського «колоти», «розколювати», звідси — «колун». Цілком можливо, що саме з цієї причини галлів стали називати кельтами (ще одна, окрім «сонячної», версія).

Віртуозне володіння сокирою-кельтом донині збереглося у мешканців Карпатського регіону України, де в кожній гуцульській родині є ритуальна сокира (бартка, кельт), котра ще донедавна була обов’язковим атрибутом дорослого чоловіка.

А погляньмо на гуцульські танці, які є яскравим підтвердженням карпатського походження кельтів/галлів. Порівняйте їх із танцями ірландських кельтів, і ви побачите ті самі рухи з притисненими до тіла прямими руками (імітують швидке спускання з гори), ті самі музичні інструменти (коза-«волинка», дримба), що і в українських гуцулів.

До речі, філологи тлумачать слово гоцул як галасливий, непосидючий і вважають його етимологічно близьким до слова галл. Близькими до слова гоцул є також слова: гоцак — танок зі стрибками та гучати — звучати, шуміти, гудіти.

Єзус та Їсус

Цікаво, що в кельтів/галлів був чималий пантеон богів. Окрім Бога Сонця Кола та Богині води Дани вони молилися і приносили людські (хоч як це сумно) жертви таким богам: Лугу, Єзусу (через повішення), Таранісу (через спалення), Тевтату (через утоплення) тощо.
Етимологія імен цих богів теж може дати чимало інформації для роздумів. Наприклад, царів Шумеру/Самари (ІІІ тис. до н. е.) іменували не інакше, як лугаль. Нині в Україні ми маємо місто Луганськ, місто Лугини (Житомирщина), село Лугове (Запоріжжя), село Луги (Вінниччина) тощо. Можливо, це і збіг, але...

Цікаві аналогії виникають і в зв’язку з іменем Бога Єзуса. Насамперед слід зазначити, що в Івано-Франківській області є місто Єзопіль. А загалом ім’я кельтського Бога Єзуса «чомусь» дуже співзвучне з іменем Їсуса Христа.

І тут є аж два «але»:

1) кельтський Бог Єзус щонайменше на кількасот років старший за «канонічного» (в іудейсько-християнському каноні) Їсуса Христа;

2) кельтський хрест із символом Бога Сонця Кола (мал. 3) дивовижно повторює мезинські орнаменти, знайдені в Україні і датовані щонайменше ХІІ тисячоліттям до н. е.!

Отже, коли католики, скажімо, вимовляють фразу: «Єзус Марія», не виключено, що насправді (не знаючи того), вони звертаються до кельтського бога Єзуса та його Марії. Хоча, можливо, то є стародавня українська Богиня підземелля Мара?..
Повертаючись до подальшої історичної ролі кельтів/галлів, що вийшли з України, слід сказати, що в І столітті до н. е. їхня цивілізація виснажилася і кельти/галли почали програвати свої раніше переможні війни.

У 60—50 роках вони програють війну дакам (цар Буребіста), германцям (цар Аріовіст) і римлянам (імператор Ю. Цезар). Французька Галлія стає провінцією Римської імперії, стан жерців (які були прибічниками незалежності) фізично знищується, а культура занепадає. Зберігається в Західній Європі вона лише серед бритів (Англія) і скоттів (Ірландія).

Так Кельтика входить в Середньовіччя і стає Європою... Але українські паростки скіфської Кельтики, так само, як і азійських саків, дають нові цивілізаційні плоди...

Валерій БЕБИК, професор, проректор Університету «Україна», голова Всеукраїнської асоціації політичних наук
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=138876


Моя стаття "Кельтський слід в історії слов'ян" - http://www.gallart.narod.ru/celtic.html

Comments

( 4 comments — Leave a comment )
filimer2us
Feb. 22nd, 2010 09:00 am (UTC)
rassuzhdenia
Легкое чтение. Наукообразное сочинительство. Пан Бебик приводит неубедительные аргументы.Смешно вообще-то выглядит приписывание каким-то археологическим культурам говорить на каком-то из современных известных языках. У Бебика, что имеется магнитофонная запись того языка?!Для ученого надо бы в самом начале и в конце всегда говорить :"По-моему, мне так кажется. я так думаю и т.д."Тем более что его точка зрения не соответсвует данным компаративизма и этнодинамики.
Это его личная точка зрения, не больше.
alexhaw
Feb. 22nd, 2010 11:09 am (UTC)
Re: rassuzhdenia
Нет: просто Валерка – "український" учений, чем и гордится (он сам сказал "пышаюся"). На обычного ученого не потянул - "там же ж мафия" там так просто не пройти, а на "украинського" – это ему по силам.
pppdddnnn
Feb. 22nd, 2010 12:46 pm (UTC)
С интересом
Провансаль? А это где? Вы, случайно, не путаете майонез с Провансом?
( 4 comments — Leave a comment )

Latest Month

November 2017
S M T W T F S
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner