Helgi Avatara (goutsoullac) wrote,
Helgi Avatara
goutsoullac

Євген Баран: Геннадій Бурнашов: Росіянин - український націоналіст

Оригинал взят у falangeoriental в Євген Баран: Геннадій Бурнашов: Росіянин - український націоналіст

http://falangeoriental.blogspot.com/2012/12/blog-post_20.html

Пам’яті Геннадія Бурнашова (27.04.1936—03.11.2012)

Геннадій Бурнашов помер у першу суботу листопада 2012 року. В той момент, коли зателефонувала його донька Оксана, я проводив засідання літературної студії «Горизонт» у Спілці письменників.

У липні він надіслав мені свою останню книгу «Герой, визнаний нацією», присвячену Степанові Бандері. Книгу підписала дружина — пані Міля. Геннадій Васильович тоді повертався до життя після чергового приступу і писати ще не міг. Мені прикро це сьогодні визнавати, але востаннє я у нього був у січні, коли ми разом із письменниками проводили презентацію чергової книги Геннадія Васильовича «У горах громи гудуть». Був видавець, священик ігор Пелехатий, була Ганна Дорошенко, яка довгі залишалася вірним приятелем родини Бурнашових, прийшли письменники: Євген Баран, Ярослав Ткачівський, Ярослав Ясінський, Василь Бабій, Андрій Білик, Роман Киселюк, Неоніла Стефурак, Василь Карп’юк, а також приятелька, дружина відомого художника Михайла Фіголя, Тетяна Фіголь. Це було камерне, родинне дійство.

 Геннадій Васильович (а в останні роки його чотири рази розбивав інсульт, після кожного вчився ходити, говорити і писати) сидів святковий і урочистий. Він не говорив про свої болячки, тільки наголошував, що живий і хоче працювати. Хоча коли я йому телефонував у липні, зі мною говорила пані Міля. Геннадієві Васильовичу говорити було важко.
Взагалі не знаю, звідки у нього бралися сили. Він щотижня телефонував у спілку і раз на квартал надсилав свої нові видання.

Його підтримувала обласна рада в особі Олександра Сича і міська рада в особі першого заступника з гуманітарних питань Михайла Вереса. Коли у вересні 2011 року Івано-Франківська організація НСПУ святкувала свій 40-літній ювілей, приїжджав Володимир Яворівський і, так розумію, зі своїх грошей передав тисячу гривень премії панові Геннадієві. Треба було бачити його. Йшлося не про гроші. Йшлося про увагу до його роботи.

Але найголовнішу підтримку Геннадій Васильович отримував з боку дружини і дітей. Насамперед дружини. Знаю, що декілька разів  його книги виходили завдяки пожертві дружини (на сімейній раді було вирішено продати родинний перстень і видати чергову книгу пана Геннадія).

Геннадій Васильович завжди називав себе росіянином, вигодуваним українським хлібом. Народився 1936 року в Казахстані, з 10-літнього віку проживав на Прикарпатті, де закінчив школу, російське відділення Івано-Франківського педінституту і працював в екскурсійному бюро.
1990-го через хворобу змушений був піти на пенсію. Але для справжнього письменника відпочинку нема. А Бурнашов був справжнім.

Першу свою краєзнавчу книгу «Таран над Галичем» він видав у 1976 році. З 1992 року присвячує себе повністю національно-визвольній тематиці — «Затавровані «ворогами» народу», 1992; «Полководець УПА», 1993; «Скелі Довбуша», 1995; «Під грифом «Цілком таємно», 1995; «Генерал-хорунжий Юрій Тютюнник: чекістська «Справа № 39», 1996; «Таємниця загибелі Євгена Коновальця», 1996; «іду на Ви!», 1999; «Постріли у спину», 2004; «Народний Президент», 2005; «Політичні убивства Кремля», 2005; «Головнокомандувач УПА Роман Шухевич в документах органів держбезпеки», 2006 та ін. Усього понад 80 друкованих видань історико-краєзнавчого і публіцистичного характеру.

1995-го Геннадія Васильовича прийняли у НСПУ. Він  став лауреатом декількох літературних премій (ім. івана Франка, ім. Михайла Яцківа, ім. Надії Попович), кавалером ордена «За заслуги» III ступеня. Геннадій Васильович активно виступав на захист української культури і української мови.

Людина, яка пройшла глибоку світоглядну еволюцію, Геннадій Васильович ніколи не відступав від свого набутого радикального українства. і якщо комусь із галичан це видавалося несправжнім, то можемо таким «хомам-невірним» лише поспівчувати. Бо Геннадій Васильович, за походженням росіянин, жив і помер свідомим світоглядним українцем.

За два тижні до смерті в Центрі патріотичного виховання ім. Степана Бандери Ганна Дорошенко провела презентацію останньої книжки Геннадія Васильовича, у якій він  уже не зміг взяти участи. Останні дні свого життя Геннадій Васильович намагався піднятися після чергового приступу, але хвороба виявилася сильнішою...

Його поховали в Лисці під Івано-Франківськом, звідки родом дружина. На похороні були представники обласної і міської влади, письменники, знайомі, родина. і хоча всі були перейняті своїми проблемами, у багатьох виникло внутрішнє розуміння того, що зі смертю Геннадія Васильовича місто втратило одного з найвідданіших захисників української національної ідеї. Втратило письменника, який вів власну боротьбу за Україну не тільки словом, а й громадянським чином. У цій боротьбі він залишається неперевершеним. Сливе виїмковим...

Євген БАРАН
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments