?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Рік Змії?

yance_rayce____170712

Рік Змії?

То нашої скіфо-слов'янської праматері Єхидни - напівзмії-напівжінки, дочки Дніпра-Бористена і дружини бога моря, човнів і коней Геракла-Тагімасада (тобто Ярослава-Дажьбога).

Вона ж - Оленка Зміючка :) За українською казкою про «Яйце-райце», ми – від Оленки-зміївни, дочки старої Зміїхи з-за моря, яка наказала синові першої людини розпочати не тільки рільництво, але й судоплавну торгівлю. Син першого чоловіка одружився на дочці Зміїхи і успадкував її володіння.

Ми – торгівельна талласократія нащадків мудрої відьми-рептилії. Інколи кораблі-лодії та козацькі чайки змінювали на «кораблі степів» – чумацькі упряжі з волами, але суть – не змінювали.

Русь-Україна від Дунаю до Кавказу завжди була морською («талассократичною»), на відміну від суходільної Московії, в якій «чудь начудила да меря намерила». Україна – традиційна морська і річкова держава. Ми любимо воду, водяну гладь і водяні простори.

Звісно, у казці ім’я змінено у відповідності до княгині Ольги (у хрещенні Олени), яка ввела Русь у орбіту культури Середземноморського світу – царства святих Констянтина та його матері Олени. Це ж ім’я носила й творець Середземноморської цивілізації – Олена Прекрасна, яка одним своїм поглядом зрушила тисячі ахейських кораблів через море до Трої.

Саме Середземномор’я перше створило дійсно демократичне співтовариство етносів «від Кордови до Києва» (Готфрід Бенн). Пізніше, щоправда, в цей світ була занесена карфагенської генези «уніфікаційна» інфекція, наслідком чого й постав пізньокласичний імперський Рим (і його нащадки-покручі — Другий і Третій Рим).


ЯЙЦЕ-РАЙЦЕ


Колись була птиця жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє
поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця — давай вони
зерном   ділитися.   От  одне   зерно   зайве   було.   Миша  каже:

—    Нехай мені буде!

А жайворонок каже:

—    Нехай мені!

Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже:

—    Ну, я лучче перекушу.

Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й
побігла. Тут цар-жайворонок збирає всіх птахів, щоб звоювати
царицю-мишу, а цариця скликає всіх звірів — і почали війну. Як вийшли в
ліс,— то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вона на дерево; або
птиця як візьме, літаючи, бити звірів, то вони в нору... Так билися
цілий день, а потім увечері сіли всі спочивати.

Коли цариця огляділась ,— аж немає на війні комашні. Тоді вона звеліла,
щоб конче була на вечір і комашня. Коли це приходить і комашня.

Цариця й загадала їй, щоб вона вночі полізла на дерева і за одну ніч повідкушувала птиці пір'я коло крил.

На другий день, тільки що розвиднілось, цариця кричить:

—    Ану, вставайте воюватися!

Птиця що підійметься, то й упаде на землю, так звір її й розірве.

А орел бачить, що лихо, сидить на дереві й не злітає. Коли тут іде
стрілець, бачить, що орел сидить на дереві, як націлиться на нього.

А орел просить його:

—    Не бий мене, голубчику, я тобі у великій пригоді стану!
Стрілець удруге націливсь, він ще його просить:

—     Візьми лучче мене та вигодуй; то побачиш, в якій я тобі пригоді стану!

Стрілець ще намірився стріляти, утретє; орел знов його почав просити:

—    Ей, голубчику-братику! Не бий мене та візьми до себе,— я тобі у великій пригоді стану!

Стрілець повірив йому: поліз, зняв з дерева та й несе його додому.

А він йому каже:

—    Принеси мене до своєї хати та годуй м'ясом доти, поки в мене крила повідростають.

А в того чоловіка було дві корови, а третій бугай. Він зараз і зарізав
йому одну корову. Орел ту корову за рік і з'їв та й каже чоловікові:

—    Пусти мене, я політаю, побачу,   чи   вже   відросли   крила.

Той чоловік і випустив його з хати. Орел літав, літав та й прилетів опівдні назад до того чоловіка, каже йому:

—    Ще в мене мала сила,— заріж іще одну ялівку!

Той чоловік послухав його та й зарізав. Орел з'їв її за рік. Та знову —
як полетів... Пролітав мало не цілий день,— увечері знову прилітає та й
каже йому:

—    Заріж іще й бугая!

Той чоловік думає: "Що тут робити — чи зарізати, чи ні?" А потім каже:

—    Більше пропало,— нехай і це пропадає!

Узяв та й зарізав йому бугая. Він з'їв і того бугая, таки за рік, а 
потім   як  полетів,   то  літав  так  високо — аж  під  хмарою. Коли це
прилітає та й каже йому:

—    Ну, спасибі тобі, чоловіче: вигодував мене, а тепер сідай на мене.

Той чоловік питається:

—    Що з того буде?

А він йому каже:

—    Сідай! Цей і сів.

Орел його поніс аж у хмару, а потім і пустив його додолу. Той чоловік
летить додолу, - коли це орел не дав йому долетіти до землі, підхопив
його та й каже:

—    А що, як тобі здавалось?
А він каже:

—    Так,  наче я вже неживий був.

Тоді орел каже йому:

—    Отак   само   і   мені   було, як ти на мене націлявся.

Потім каже:

—    Сідай знов!
Тому чоловікові й не хотілося сідати  на орла,— ну, 
нема що робити,   таки   сів.    Орел   знов його   як   поніс,   та  
аж  у   саму хмарку, а звідтіль скинув його, а підхопив так, може, як на
два сажні від землі, та й питається його:

—    А що, чоловіче, як тобі здавалось?

Він йому каже:

—    Так, наче зовсім вже кістки мої розсипались.

Тоді орел йому каже:

—    Так само й мені було, як ти вдруге націливсь. Ну, ще сідай.

Той сів.

Орел як понесе його аж за хмару та звідтіль і пустив його додолу, та підхопив уже аж коло самої землі, та тоді питається його:

—    Як тобі здавалось, як ти летів на землю?

Він йому каже:

—    Так, наче мене зовсім не було вже на світі.

Тоді орел йому каже:

—    Отак же само мені було, як ти втретє націлявсь.

А потім каже:

—    Ну, тепер уже ніхто нікому не винний: ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене, та будемо летіти до моєї господи.

Ото летять та й летять; прилітають до його дядька. Орел і каже:

—    Іди ж у хату, та як будуть питатися тебе, чи не бачив нашого
небожа, то ти скажеш: як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу.

Він приходить у хату, коли це йому кажуть:

—    Чи по волі, чи по неволі?

А він їм каже:

—    Добрий козак усе по волі ходить.

Вони його питаються:

—    Чи не чув ти там за нашого небожа? Бо вже третє літо, як пішов на війну,— та ні чутки, ні звістки.

А він їм каже:

—    Як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу.
Вони йому кажуть:

—    Лучче нам його ніколи не бачити, як віддати тобі яйце-райце.

Тоді він виходить із хати та й каже орлові:

—    Казали так: лучче нам його ніколи не бачити, як тобі віддати яйце-райце.

Орел йому каже:

—    Летімо далі! Летять та й летять та й прилітають до орлового брата,
та й тут чоловік те саме говорив, що в його дядька,— тільки й тут не
здобув яйця-райця.

Прилітають до його батька, а орел йому каже:

—    Іди в хату, та як будуть питатися за мене, то скажеш, що бачив, а як дадуть яйце-райце, то й на вічі приведеш.

Увіходить чоловік у хату, а вони йому кажуть: 

—    Чи по волі, чи по неволі?

Він їм каже:

—    Добрий козак усе по волі ходить.
Вони його стали питатися:

—    Чи не бачив нашого сина? Бо вже як немає — третє літо: пішов навійну, та, мабуть, убили його там.

А він їм каже:   

—    Я    бачив,    але    як    дасте яйце-райце, то я й на вічі приведу.

Батько орел каже йому:   

—    Нащо воно тобі? Лучче ми тобі дамо багато грошей.

Він каже:

—    Я не хочу грошей, мені дайте яйце-райце!

—    Піди ж приводь,— зараз тобі дамо!

Він уводить орла в хату. Тоді його батьки так зраділи, що дали яйце-райце і сказали:

—    Тільки не розбивай ніде на дорозі, а як прийдеш додому, то погороди загороди великі, а тоді його і розіб'єш.

Він іде та йде, та так схотілось пити йому... Коли це найшов криничку.
Тільки що став пити воду, та якось об цебрину й розгин те яйце-райце. Як
узяв скот вернути з того яйця! Верне та й верне. Гониться він за тим
скотом, то що з того боку піджене, п.і другий розійдеться... Кричить
бідолаха, нічого сам не зробить. Коли це іде до нього змія і каже йому:

—    Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей вжену в те нице?

А він їй каже:

—    А що тобі дати?
Вона йому каже:

—    Даси те, що без тебе стало дома? А він каже:

—    Дам!

Ото вона йому гарненько загнала той скот у яйце, заліпила славно   яйце   і   дала   йому   в руки.

Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив  він  об  поли  руками.

—    Це ж я тебе, сину, віддав змії!

Ну ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть:

—    Нема що робити,— журбою не поможеш. Якось треба жити.

Погородив     він     загороди великі, розбив те яйце, випустив скот і
забагатів. Живуть вони, аж поки син підріс. От син і каже:

—    Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде!
От він зараз і пішов до змії.

Приходить до неї, а вона йому каже:

—    Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, ізорав і пшениці насіяв,
ізжав її, в скирти поклав і щоб в одну ніч з пшениці мені паляницю спік:
поки я встану, щоб вона на столі лежала.

Він іде до ставка та зажурився. А там близько був мурований стовп, і її
тім стовпі була зміїна дочка зачарована. Він приходить сюди та й плаче.
А та дочка його питається:

—    Чого ти плачеш?

А він каже:

—    Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ні коли його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч зробив.

Вона його спиталась:

—    А що ж там?
Він їй і розказав.
Вона йому каже:

—    Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як змія казала.

Він каже:

—    Добре.
Вона йому каже:

—    Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш змії паляницю.

От пішла дочка змії до того лугу та як свисне: той луг тріщить, лущить —
на тім місці ореться, пшениця сіється... До світанку спекла паляницю,
дала йому. Він приніс до  змії  в  хату  і   поклав на столі.

Змія прокинулася, вийшла в двір та й дивиться на той луг: тільки сама стерня та скирти стоять. Тоді йому каже:

—    Ну, справивсь! Гляди ж, щоб і друге діло зробив!
Та зараз йому й загадала:

—    Щоб ти оту гору розкопав і щоб туди Дніпро йшов, а коло того
Дніпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали й
щоб ти ту пшеницю
продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!

Він знов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка його питається:

—    Чого ти плачеш?

Він їй розказав те все, що йому змія загадала. Так вона йому каже:

—    Лягай спати, я це все пороблю.

А сама як свисне, то та гора розкопується, Дніпро туди йде, коло нього комори будуються...

Тільки прийшла вона та збудила його, щоб він пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор.

Змія встає та й дивується, що все так ізроблено, як вона йому загадала.

Тоді загадує йому втретє:

—    Щоб ти цю ніч уловив золотого зайця і раненько щоб приніс мені в хату.

Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка питається його:

—    Що вона загадала?
Він розказав.

—    Оце вже не жарти: хто його знає, як його і вловити золотого зайця.
Одначе ходім до тієї скелі. Стань над норою; ти будеш ловити, а я буду
гонити з нори, і гляди ж: що тільки буде виходити з нори, бери його: то
золотий заєць!

Ото вона пішла та й жене. Коли це — вилазить з нори гадюка та й сичить.
Він її і пустив. Дівчина виходить із нори та й питається його:

—    А що, нічого не вилазило? А він каже:

—    Ба ні: лізла гадюка, а я побоявся її, щоб не вкусила, та й пустив.

А вона йому каже:

—    А щоб тебе! Ото і є самий заєць! Ну, гляди ж, я ще раз піду: та як
буде хто виходити й буде тобі казати, що тут немає золотого зайця, то
ти не вір, держи його!

Полізла та й жене. Коли виходить така стара баба та й питається того парубка:

—    Чого ти, шину, тут шукаєш?

А він їй каже:

—    Золотого зайця.

Вона йому каже:

—    Де тут він узявся: тут його нема!
Сказала це та й пішла від
нього.
Коли це виходить та дівчина та й питається його:
—    А що, немає
зайця? І ніщо з нори не виходило?

Він каже:

—    Ба ні: виходила баба стара та спиталась мене, чого я тут шукаю; а я
сказав, що золотого зайця, а вона каже: тут його немає, то я її й
пустив.

Тоді вона й каже:

—    Чом ти не держав? Ото самий заєць! Ну, тепер більше ніде його не
піймаєш, хіба я перекинуся зайцем, а ти мене принесеш і покладеш на
стільці,— тільки не віддавай змії у руки, бо як віддаси, то вона пізнає і
розірве і тебе, і мене.

От вона так і зробила: перекинулась золотим зайцем, він узяв, приніс
того зайця, поклав його перед змією на стільці та й каже змії:

—    Нате ж вам зайця, а я піду вже від вас.

Вона каже:

—    Добре, йди!

Він пішов.

А змія тільки з хати, а заєць знову перекинувся дівчиною та за
парубком. Почали вони вдвох утікати. Біжать та й біжать. Коли це змія
побачила, що то не заєць був, а її дочка,— давай доганяти, щоб її
розірвати. Та сама не побігла змія, а послала свого чоловіка. Змій
біжить за ними. Вони чують — аж стугонить земля. Тоді дівка каже:

—    Оце вже за нами біжать! Я перекинусь пшеницею, а ти дідом та будеш
стерегти мене; та як буде питаться тебе: «Чи не бачив парубка й дівки,
чи не йшли сюди?», то ти скажеш, що тоді йшли, як ця пшениця сіялась.

Коли це змій летить та й питається того діда:

—    Чи     не    бачив    тут — не йшли сюдою парубок з дівкою?

А він каже:

—    Йшли.

Той питається:

—    Давно ж вони йшли?

Дід:

—    Тоді, як оця пшениця сіялась.

Змій каже:

—    Цю пшеницю пора косить, а їх учора не стало.

Та й  вернувся  назад.  Зміїна дочка зробилась ізнов людиною, а той дід парубком, та давай утікати.

Прилітає змій додому. Змія його питається:

—    А що, не догнав? І нікого не зустрічав на дорозі?
А він каже:

—    Ба ні! Зустрічав: дід стеріг пшеницю, а я його питавсь, чи не
бачив — тут не йшли парубок із дівчиною? А він каже: ішли тоді, як оця
пшениця сіялась, але ж та пшениця така, що пора косити, так я і
вернувсь.

Тоді змія йому каже:

—    Чом ти того діда й ту пшеницю не розірвав? То ж вони були! Тепер я сама побіжу: ти ні до чого!

Побігла.

Ото біжить... Коли ті чують — аж земля реве і гаряча. Дівчина тоді каже йому:

— Ей, тепер ми пропащі: уже сама біжить! Ну, я тебе зроблю річкою, а сама зроблюсь рибою-окунем.

Зробила.

Прибігає змія та й каже до тієї річки:

—   А що, втекли?

Перекинулась зараз щукою, давай гонитися за тією рибою: іцо хоче
вхопити, то окунь повернеться своїм пером гострим до неї, то вона не
візьме його. Гонилась, гонилась,— так-таки не вловила та надумала всю
воду з річки випити. Стала пити: мила,  пила, напилась багато та й
луснула.

Ото тоді та дівка, що була рибою, каже тому парубкові, що був річкою:

—    Тепер ми вже не біймось! Ходімо до твоєї господи; то ти підеш у
хату, та гляди: усіх поцілуєш, тільки дядькової дитини не цілуй, бо як
поцілуєш ту дитину, то забудеш за мене. А я наймусь у цім селі в
кого-небудь.

Ото він пішов у хату, з усіма поздоровкався та й думає собі: «Як же
мені не поздоровкаться з дядьковою дитиною? Таж вони подумають щось
погане про мене». Поцілував і дитину дядькову.

Як поцілував, так і забув за ту дівку.

Ото побув півроку дома та надумав женитися. Йому нарадили одну гарну
дівку, щоб він її брав; він за ту й забув, що його вирятувала від змії, з
іншою заручився.

От перед весіллям, увечері, кличуть на шишки молодиць. Прикликали і ту
дівку, що він з нею втікав,— хоч її й ніхто не знав, що воно за одна.
Стали бгати шишки; та дівка зліпила з тіста голуба й голубку та й
пустила додолу, — вони стали живі. Голубка й почала говорити до голуба:

—    А ти забувсь, як я за тебе луг викорчувала й там пшеницю сіяла, а з тієї пшениці паляницю спекла, щоб ти до змії відніс?

А голуб каже:

—    Забув, забув!

Потім знов голубка каже:

—    А ти забувсь, як я за тебе гору розкопувала і туди Дніпро пустила,
щоб байдаки ходили до комор і щоб пшеницю ти продавав на байдаки?

А він каже:

—    Забув, забув!

Потім знов голубка каже:

—    А ти забув, як ми ходили вдвох за золотим зайцем? Ти й за мене забув?

А голуб каже:

—    Забув, забув!

Тоді парубок згадав за ту дівку,— за цю-таки саму, що голуби поробила,—
та ту другу покинув, а з цією оженився. І тепер живе добре.


Latest Month

November 2019
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner