April 12th, 2005

Я Африка

СЕНСАЦИОННОЕ КОНСПИРОЛОГИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ

Солідаризується з Сент-Івом й Говард Філіпс Лавкрафт, описуючи в "Потойбіч сну" приховану державу Великої Раси соціал-фашистського типу. Спершу вона існувала як королівство Ломар на Північному Полюсі і з успіхом відбила напади варварів Гнофкеусів. Але позбавлені благородства орди карликів-інутів (натяк на самоназву ескімосів "інуїт" !) під час містичного свята Полярної Зорі Седави захоплюють королівство і залишки емігрантів змушені спочатку рятуватися в непрохідних болотах Арвари, а потім, після жахливої космічної катастрофи (внаслідок якої, за М. Серрано, Північний полюс став тепер Південним, а "Гіперборея"-Ломар — Антарктидою), каста жерців ("блукаючий-левітуючий Храм") переселилася на південь у Гімалаї, де заснувала в недоступному просторі" (Ultraraume) приховану цивілізацію "сірооких людей" (Агартху), котрі, будучи сповідниками Ранкової та Вечірньої Зорі Венери (Орден Восьмикутної Зорі, A-Mor, Leliwa, Re-Che), стали вихователями нової раси рятівників світу — золотоволосих та блакитнооких героїв (Олімп-Ансузгард у західній традиції або аватара Парашурама у східній), "люциферіти, діти Венери-Фрейї-Іштар" (за М. Серрано). Зрештою, як вже вважають подальші інтерпретатори (зокрема, Маттеус Мух, автор "Батьківщини індогерманців у світлі доісторичних досліджень", 1902 р., Герман Хірт, автор "Індогерманців", 1905-07 рр., фон дер Лаєн, автор "Боги германців та їхні саги про богів", 1908 р., Аксель Ольрік, автор "Нордичного духовного життя" , археолог Густав Коссіна, який заснував у 1909 р. товариство для їх вивчення та расолог Гюнтер Ганс), останні стали правлячими кастами (та класами) расово різних етносів: "... народи - це завжди расові суміші і ніколи не раса ...вдалося виокремити чисті расові типи. Європу населяє п'ять рас: нордична, західна (середземноморська), східна (альпійська), динарська та східно-балтійська. Вони наявні майже у всіх народів Європи, тільки у різних пропорціях. Так що не можна більше говорити про германців, романців і слов'ян як про раси" (Гюнтер Ганс, "Нордична ідея"). В термінології езотериків ці змішані раси нащадків атлантів визначаються як "напівбожественні", "діти Вдови" (Ісіди, Люціни, Белісени, Чорних Дів), "адаміти" (за М. Серрано).
Солідаризується з Сент-Івом й Говард Філіпс Лавкрафт, описуючи в "Потойбіч сну" приховану державу Великої Раси соціал-фашистського типу. Спершу вона існувала як королівство Ломар на Північному Полюсі і з успіхом відбила напади варварів Гнофкеусів. Але позбавлені благородства орди карликів-інутів (натяк на самоназву ескімосів "інуїт" !) під час містичного свята Полярної Зорі Седави захоплюють королівство і залишки емігрантів змушені спочатку рятуватися в непрохідних болотах Арвари, а потім, після жахливої космічної катастрофи (внаслідок якої, за М. Серрано, Північний полюс став тепер Південним, а "Гіперборея"-Ломар — Антарктидою), каста жерців ("блукаючий-левітуючий Храм") переселилася на південь у Гімалаї, де заснувала в недоступному просторі" (Ultraraume) приховану цивілізацію "сірооких людей" (Агартху), котрі, будучи сповідниками Ранкової та Вечірньої Зорі Венери (Орден Восьмикутної Зорі, A-Mor, Leliwa, Re-Che), стали вихователями нової раси рятівників світу — золотоволосих та блакитнооких героїв (Олімп-Ансузгард у західній традиції або аватара Парашурама у східній), "люциферіти, діти Венери-Фрейї-Іштар" (за М. Серрано). Зрештою, як вже вважають подальші інтерпретатори (зокрема, Маттеус Мух, автор "Батьківщини індогерманців у світлі доісторичних досліджень", 1902 р., Герман Хірт, автор "Індогерманців", 1905-07 рр., фон дер Лаєн, автор "Боги германців та їхні саги про богів", 1908 р., Аксель Ольрік, автор "Нордичного духовного життя" , археолог Густав Коссіна, який заснував у 1909 р. товариство для їх вивчення та расолог Гюнтер Ганс), останні стали правлячими кастами (та класами) расово різних етносів: "... народи - це завжди расові суміші і ніколи не раса ...вдалося виокремити чисті расові типи. Європу населяє п'ять рас: нордична, західна (середземноморська), східна (альпійська), динарська та східно-балтійська. Вони наявні майже у всіх народів Європи, тільки у різних пропорціях. Так що не можна більше говорити про германців, романців і слов'ян як про раси" (Гюнтер Ганс, "Нордична ідея"). В термінології езотериків ці змішані раси нащадків атлантів визначаються як "напівбожественні", "діти Вдови" (Ісіди, Люціни, Белісени, Чорних Дів), "адаміти" (за М. Серрано).Солідаризується з Сент-Івом й Говард Філіпс Лавкрафт, описуючи в "Потойбіч сну" приховану державу Великої Раси соціал-фашистського типу. Спершу вона існувала як королівство Ломар на Північному Полюсі і з успіхом відбила напади варварів Гнофкеусів. Але позбавлені благородства орди карликів-інутів (натяк на самоназву ескімосів "інуїт" !) під час містичного свята Полярної Зорі Седави захоплюють королівство і залишки емігрантів змушені спочатку рятуватися в непрохідних болотах Арвари, а потім, після жахливої космічної катастрофи (внаслідок якої, за М. Серрано, Північний полюс став тепер Південним, а "Гіперборея"-Ломар — Антарктидою), каста жерців ("блукаючий-левітуючий Храм") переселилася на південь у Гімалаї, де заснувала в недоступному просторі" (Ultraraume) приховану цивілізацію "сірооких людей" (Агартху), котрі, будучи сповідниками Ранкової та Вечірньої Зорі Венери (Орден Восьмикутної Зорі, A-Mor, Leliwa, Re-Che), стали вихователями нової раси рятівників світу — золотоволосих та блакитнооких героїв (Олімп-Ансузгард у західній традиції або аватара Парашурама у східній), "люциферіти, діти Венери-Фрейї-Іштар" (за М. Серрано). Зрештою, як вже вважають подальші інтерпретатори (зокрема, Маттеус Мух, автор "Батьківщини індогерманців у світлі доісторичних досліджень", 1902 р., Герман Хірт, автор "Індогерманців", 1905-07 рр., фон дер Лаєн, автор "Боги германців та їхні саги про богів", 1908 р., Аксель Ольрік, автор "Нордичного духовного життя" , археолог Густав Коссіна, який заснував у 1909 р. товариство для їх вивчення та расолог Гюнтер Ганс), останні стали правлячими кастами (та класами) расово різних етносів: "... народи - це завжди расові суміші і ніколи не раса ...вдалося виокремити чисті расові типи. Європу населяє п'ять рас: нордична, західна (середземноморська), східна (альпійська), динарська та східно-балтійська. Вони наявні майже у всіх народів Європи, тільки у різних пропорціях. Так що не можна більше говорити про германців, романців і слов'ян як про раси" (Гюнтер Ганс, "Нордична ідея"). В термінології езотериків ці змішані раси нащадків атлантів визначаються як "напівбожественні", "діти Вдови" (Ісіди, Люціни, Белісени, Чорних Дів), "адаміти" (за М. Серрано).
"Мемфіс Міцраїм"* ("Міцраїм" — іудейська назва Єгипту, а "Міср" — арабська; екзотеричні назви — "Орден Сета", "Орден 72-х", "Зелений Дракон", за Жаном Робеном; орден "Квінта", "Місяця", "Адельфів", за Клодом Грасе д'Орсе та Жаном Парвулеско), революційним відгалуженням світової масонерії (де, зрештою, й постав лозунг "Геть Розіп'ятого!" та орден Трапеції, який одержимий ідеєю безсмертя і практикує обряди, пов'язані з людською кров'ю, через що серед обивателів вони користуються дурною славою "вампірів"), в той час як "Шотландський обряд" (екзотерична назва — "Пріорат Сіону", за Жаном Робеном; "Орден Сонця, або Геродона, або Кварти", за Клодом Грасе д'Орсе та Жаном Парвулеско; питання, чи слід його ототожнювати з масонською місіонерською організацією "Quatuor Colonalis" залишається відкритим) ставить за мету організацію і управління світом, а не його радикальну зміну і апофеозом його є "північноамериканський. атлантиський проект". "... У своїй праці "Окультне Масонство" Рагон, знаменитий і вчений масон Бельгії, правильно чи ні, ганьбить англійських масонів за те, що вони оматерелізували і збезчестили масонство, котре було свого часу засноване на Древніх Містеріях, прийнявши, через помилкове розуміння походження ремесла, назва "Фран-Масонства" і "Фран-Масони". Помилка ця відбулася, говорить він, завдяки тим, хто пов'язує масонство з побудовою Храму Соломона. Він висміює цю ідею...".

Як вважав Р. Генон та його прихильники, до ложі "Мемфіс Міцраїм", зокрема, належали славнозвісні Каліостро (Джузеппе Бальзамо), брати Беддарід та деякі інші підозрілі персонажі та організації (як от північноамериканське "Герметичне Братство Луксора", "Англійське Товариство Розенкрейцерів", з котрого пізніше виокремилася "Ланцюг Міріам", "Golden Dawn in the Outer", "Золота Зоря у Зовнішньому (Світі)"*, з якої виокремився сатанист Алістер Кроулі зі своїми організаціями "Орден Срібної Зорі", "Аббатство Семи Променів" та "Орден Тамплієрів Сходу", Ordo Templari Orienti, O.T.O. тощо) т.зв. "другої європейської окультної революції" (XVIII - ХІХ ст.).

Також існує нелегальна органцізація "друзів Шотландського майстра" — "Ramses Pharao", яка призводить до того, що зсередини нівелює всі геополітичні домагання "ір-регулярної" ложі "Мемфіс Міцраїм". Символом "друзів Шотландського майстра" є "золотий грифон", який у стародавньому Єгипті та мінойському Кріті символізував солярний принцип монарха.

"Мемфіс Міцраїм"* ("Міцраїм" — іудейська назва Єгипту, а "Міср" — арабська; екзотеричні назви — "Орден Сета", "Орден 72-х", "Зелений Дракон", за Жаном Робеном; орден "Квінта", "Місяця", "Адельфів", за Клодом Грасе д'Орсе та Жаном Парвулеско), революційним відгалуженням світової масонерії (де, зрештою, й постав лозунг "Геть Розіп'ятого!" та орден Трапеції, який одержимий ідеєю безсмертя і практикує обряди, пов'язані з людською кров'ю, через що серед обивателів вони користуються дурною славою "вампірів"), в той час як "Шотландський обряд" (екзотерична назва — "Пріорат Сіону", за Жаном Робеном; "Орден Сонця, або Геродона, або Кварти", за Клодом Грасе д'Орсе та Жаном Парвулеско; питання, чи слід його ототожнювати з масонською місіонерською організацією "Quatuor Colonalis" залишається відкритим) ставить за мету організацію і управління світом, а не його радикальну зміну і апофеозом його є "північноамериканський. атлантиський проект". "... У своїй праці "Окультне Масонство" Рагон, знаменитий і вчений масон Бельгії, правильно чи ні, ганьбить англійських масонів за те, що вони оматерелізували і збезчестили масонство, котре було свого часу засноване на Древніх Містеріях, прийнявши, через помилкове розуміння походження ремесла, назва "Фран-Масонства" і "Фран-Масони". Помилка ця відбулася, говорить він, завдяки тим, хто пов'язує масонство з побудовою Храму Соломона. Він висміює цю ідею...".

Як вважав Р. Генон та його прихильники, до ложі "Мемфіс Міцраїм", зокрема, належали славнозвісні Каліостро (Джузеппе Бальзамо), брати Беддарід та деякі інші підозрілі персонажі та організації (як от північноамериканське "Герметичне Братство Луксора", "Англійське Товариство Розенкрейцерів", з котрого пізніше виокремилася "Ланцюг Міріам", "Golden Dawn in the Outer", "Золота Зоря у Зовнішньому (Світі)"*, з якої виокремився сатанист Алістер Кроулі зі своїми організаціями "Орден Срібної Зорі", "Аббатство Семи Променів" та "Орден Тамплієрів Сходу", Ordo Templari Orienti, O.T.O. тощо) т.зв. "другої європейської окультної революції" (XVIII - ХІХ ст.).

Також існує нелегальна органцізація "друзів Шотландського майстра" — "Ramses Pharao", яка призводить до того, що зсередини нівелює всі геополітичні домагання "ір-регулярної" ложі "Мемфіс Міцраїм". Символом "друзів Шотландського майстра" є "золотий грифон", який у стародавньому Єгипті та мінойському Кріті символізував солярний принцип монарха.

"Мемфіс Міцраїм"* ("Міцраїм" — іудейська назва Єгипту, а "Міср" — арабська; екзотеричні назви — "Орден Сета", "Орден 72-х", "Зелений Дракон", за Жаном Робеном; орден "Квінта", "Місяця", "Адельфів", за Клодом Грасе д'Орсе та Жаном Парвулеско), революційним відгалуженням світової масонерії (де, зрештою, й постав лозунг "Геть Розіп'ятого!" та орден Трапеції, який одержимий ідеєю безсмертя і практикує обряди, пов'язані з людською кров'ю, через що серед обивателів вони користуються дурною славою "вампірів"), в той час як "Шотландський обряд" (екзотерична назва — "Пріорат Сіону", за Жаном Робеном; "Орден Сонця, або Геродона, або Кварти", за Клодом Грасе д'Орсе та Жаном Парвулеско; питання, чи слід його ототожнювати з масонською місіонерською організацією "Quatuor Colonalis" залишається відкритим) ставить за мету організацію і управління світом, а не його радикальну зміну і апофеозом його є "північноамериканський. атлантиський проект". "... У своїй праці "Окультне Масонство" Рагон, знаменитий і вчений масон Бельгії, правильно чи ні, ганьбить англійських масонів за те, що вони оматерелізували і збезчестили масонство, котре було свого часу засноване на Древніх Містеріях, прийнявши, через помилкове розуміння походження ремесла, назва "Фран-Масонства" і "Фран-Масони". Помилка ця відбулася, говорить він, завдяки тим, хто пов'язує масонство з побудовою Храму Соломона. Він висміює цю ідею...".

Як вважав Р. Генон та його прихильники, до ложі "Мемфіс Міцраїм", зокрема, належали славнозвісні Каліостро (Джузеппе Бальзамо), брати Беддарід та деякі інші підозрілі персонажі та організації (як от північноамериканське "Герметичне Братство Луксора", "Англійське Товариство Розенкрейцерів", з котрого пізніше виокремилася "Ланцюг Міріам", "Golden Dawn in the Outer", "Золота Зоря у Зовнішньому (Світі)"*, з якої виокремився сатанист Алістер Кроулі зі своїми організаціями "Орден Срібної Зорі", "Аббатство Семи Променів" та "Орден Тамплієрів Сходу", Ordo Templari Orienti, O.T.O. тощо) т.зв. "другої європейської окультної революції" (XVIII - ХІХ ст.).

Також існує нелегальна органцізація "друзів Шотландського майстра" — "Ramses Pharao", яка призводить до того, що зсередини нівелює всі геополітичні домагання "ір-регулярної" ложі "Мемфіс Міцраїм". Символом "друзів Шотландського майстра" є "золотий грифон", який у стародавньому Єгипті та мінойському Кріті символізував солярний принцип монарха.
Я Африка

http://mesogaia-sarmatia.narod.ru/shambhala.htm

http://mesogaia-sarmatia.narod.ru/shambhala.htm
Також дочірньою до "Ramses Pharao" є ложа "Братство Венери (Фрейї)"-"Товариство Вріль"-"Орден Восьмикутної Зорі" (A-Mor, Leliwa, Re-Che), заснована на сексуально-тантричній концепції нівелювання аналогічної окультної практики "Мемфіс Міцраїм", працюючи не на "раціональному" рівні, а через посередництво уяви за допомогою еротично забарвлених символів та ритуалів (знаходячи їх навіть збереженими у таємних братствах Малайзії, Полінезії та Японії, які використовують для цього "хентай"), апелюючи й до християнського "умілєнія" перед красою жіночого тіла та шлюбного союзу, створених Творцем.

У грифона, зазначалося у папірусах, "дзьоб сокола, око людини, тулуб лева, вуха як у риби і хвіст змії", що символізує могутність та суперечливість тварин всіх чотирьох стихій, але головним з'єднує у собі якості птаха і звіра, Неба і Землі, добра і зла. У греків він — поряд з лебедем — їздова тварина бога гіперборейців Аполлона та неодмінний супутник богині Немезіди — він їм допомагає неминуче і люто карати лиходіїв. У "Чистилищі" Данте (ХХІХ) тріумфальна колісниця запряжена саме грифоном (орлина його частина — золота, а певяча — біле з червоним, символізуючи дві природи Христа), а св. Ісидор Сивільський у своїх "Етимологіях" трактує грифона як символ Христа, який є лев, бо царює над світом, і він орел, бо вознісся із землі на небо. Також, як розповідає Арістей з Проконнесу (VII ст. до н.е.), грифони стережуть золотоносні гірські масиви та ріки і час від часу "одноокі" арімаспи крадуть їхні скарби. Певні джерела (Ктесій з Кнідоса, Клавдій Еліан, Тимофій з Гази, Конрад Ліконстен, Джон Мандевіль) мешкання грифонів розташовують саме в Індії, що викликано явними зображеннями могутньої арійської птиці Гаруди, символа царя-жерця. Особливо цінувалися магічні чаші для вина, які виготовлялися із пазурів грифонів і які можна було отримати в дар тільки за вилікування людиною тяжкохворого грифона.

В європейській середньовічній традиції (Аріосто "Неістовий Роланд") грифон або гіппогриф є верховою твариною рицаря Руджьера (Рожера), який рятує чарівну Анджеліку, дочку катайського царя. Вона прикована на морському березі до скелі та очікує появи чудовиська (сюжет тотожний грецькому переказові про ефіопську принцесу Андромеду та героя Персея). Руджьер осліплює своїм мечем монстра і одягає Анджеліці на мізинець чарівний перстень, котрий її захищає. Але далі Анджеліка стає коханою і дружиною рицаря-мавра Медора, якого виліковує за порадами пастуха соками трав і вирізає на корені дерева імена своє та свого коханого. Без взаємності в Анджеліку закоханий рицар Роланд (Орландо), який через ревнощі стає шаленим і гине в боротьбі з мавританським царем Алжиру Родомонтом.

Іранським еквівалентом грифона є собако-птах Сенмурв (Симург, слов'янський Семаргл): "...Гніздо його на Сході, але він присутній і на Заході, — говориться у манускрипті "Сафір-е Симург" ("Посвист Симурга"). — Всі зайняті ним, але він не зайнятий ніким. Все наповнене ним; він же порожній від усього. Всі науки — від посвисту цього Симурга, від нього вилучені вони; і дивні інструменти, на подобу органа та інших,— від посвисту цього птаха... Їжа Симурга — вогонь, і кожен, хто прикріпить до свого правого боку його перо, зможе пройти неушкодженим через полум'я. Подув ранкового вітерця — від дихання Симурга, тому закохані і довіряють йому таємницю свого серця і свої приховані думки...". Цей образ був відроджений у багатстві своїх атрибутів іранськими суфіями — послідовниками Шіхаба ад-Діна Сухраварді (1155-1191; не слід плутати його зі значно пізнішими месопотамськими засновниками суфійської школи ас-сухравардійя), рух яких постав арійською ("аджам"-"не-араби; іранські етноси") відповіддю на арабізм ісламу. Симург стає символом створеного під опікою правителя сирійського міста Алеппо ал-Маліка аль-Захіра, сина Салах-ад-Діна, таємного братства ("іхван") представників різних релігійних традицій, стурбованих збереженням основ Премордіальної Традиції — "Охоронців Божественного Логоса (аль-Каліма)", заснований "прабатьком мудреців" Гермесом, який розділив братство на дві гілки "мудрості" (гнозису, маріфа) — "західну" та "східну". До "східної" він відносив героїв "Авести" — царів-мудреців Гайомарта, Ферідуна і Кай-Хусрау, а також Заратустру. Їх продовжувачами на грунті ісламу були суфії-проповідники містичного екстазу: ал-Бістамі (пом. 874 р.), ал-Халладж (пом. 922 р.) і ал-Харакані (пом. 1034 р.). "Західну", або "грецьку" гілку представляли Асклепій, Емпедокл, Піфагор, Платон та мусульманські містики Зу-н-Нун ал-Місрі (пом. 861 р.) і Сахл ал-Тустарі (пом. 896 р.).

Саме Сухраварді претендував на те, що у його вченні об'єдналися ці обидві гілки "мудрості". Також він вважав, що "таємниці ал-гайб" — "прихованого" (мугаййабат) доступні через містичну інтуїцію (заук), божественне одкровення (кашф), у ві сні, коли душі людей не під тягарем турбот та думок "світу очевидного" (алам аш-шахада). Ці таємниці постають у вигляді "накреслених рядків", "голосів" та "образів". Відповідно до цього у "Братстві охоронців Логосу" визнається неважливим ініціальний "сілсілат ал-барака" ("ланцюг благодаті"), який передає ініціальну традицію та святість від засновника ордену до наступника, від вчителя до учня (іноді ініціація може здійснюватися без випробувального терміну та ангелом, святим або духом померлого шейха, або ж якимось магічним предметом, як от чаша чи камінь Грааль, і тоді такий учень називається "увайса", за іменем йєменського сучасника Мухаммеда Увайса ал-Карані, ініційованого духом самого Пророка після його смерті), бо "благодать" (барака) дарується будь-якому містикові безпосередньо Богом ("ал-маджзуб ал-муджаррад"). Містики-муджтахіди (перс. "муджтехід", тур. "мюджтехід") не мають рангів, їх соціальний та релігійний авторитет прямо залежить від їх знань та рівня містичного осягнення та містичних вправ ("зікр", "хатм", "сама").

На езотеричному ж, прихованому рівні "Орден Золотого Грифона" ("Ramses Pharao") є насправді організацією імперської синтетичної функції, яка урівноважує і гармонізує обидва ворогуючих Ордени — "Мемфіс Міцраїм" та "Пріорат Сіону", тим самим утворюючи конспірологічну окультну Тріаду. Але проявитися у повній силі "Орден Золотого Грифона" не може з причини тимчасової прихованості її "Імператора" (певним чином пов'язаного з церковною традицією апостола Андрея Первозванного), "Нового Зігфріда".