?

Log in

No account? Create an account

January 27th, 2007

Из Википедии

The Adamic language in Mormonism
In Mormonism, the Adamic language has been thought by some Latter Day Saints to be the language of God. Though different from Hebrew, the Hebrew language was thought to contain remnants of this ancient language, including the words Elohim and Jehovah. According to Joseph Smith, Jr.'s translation of the Bible, this language was "pure and undefiled" (Book of Moses 6:6).

Some early leaders of the Latter Day Saint movement, including founder Joseph Smith, Jr. (JD 2:342), and Latter-day Saint leaders Brigham Young (HC 1:297) and Elizabeth Ann Whitney (7 Woman's Exponent 83 (1 November 1878)) claimed to have received several words in the Adamic language in revelations. Some Latter Day Saints believe that the Adamic language will be restored as the universal language of humankind at the end of the world.

The name of the Mormon settlement "Adam-ondi-Ahman" in Daviess County, Missouri, U.S., is said to derive from the Adamic language.

Mormon temple ceremonies, such as the prayer circle, once used the words "Pay Lay Ale"[2] which the church believed were Adamic words meaning "Oh God, hear the words of my mouth." The untranslated words are no longer used in temple ceremonies and have been replaced by the English version.[3]

Other words thought by some Mormons to derive from the Adamic language include deseret ("honey bee", see Ether 2:3), Ahman ("God"), son Ahman ("Son of God", see LDS D&C 78:20, 95:17), and sons Ahman ("sons of God"). Some have also taken the word shelem to mean "height" (see Ether 3:1) though the passage states, "...which they called the mount Shelem, because of its exceeding height..." not necessarily implying that the word actually means "height," but more practically that the word has at least something to do with "exceeding height." Nauvoo ("beautiful") is also often popularly attributed to Adamic, but it is actually a Sephardi Hebrew word (Standard Hebrew נאוו navu).

Appendage: Joseph Smith did publicly teach that the Adamic language would be restored after Christ's second coming, and also specified it as "the tongue of angels." Also, in his translation of the Bible, a book of scripture, written in Adamic, is mentioned--"The Book of Remembrance," but no copies of that book have been found.
http://nicolaev.livejournal.com/231141.html

Павлик Морозов когда-то записался в пионеры и сдал саего "бацьку".

Теперь "Бацька" сдает своего "Вовочку Атморозкина", который когда-то записался в "спецназ" :)
У переданнях ненців збереглися перекази про їх тубільних попередників — "сииртя (сихиртя)" , у енців — "сііте", у саамів — "сейде", "сейво" , у фіннів — "хіід", а у росіян — про "чудь білооку", а в уральських етносів "чуть", "чучкойєз", "жидовляни", "попередні", "чудь, яка сама себе поховала" (згідно з алтайськими биличками, коли прийшли предствники "білого царя"-росіяни та зацвіла біла береза, котрої вони раніше на бачили, чудь навалила на свої землянки безліч каміння, залізла до них і підрубала стовпи-опори). Вважається, що тепер вони є маленькими істотами, які мешкають під землею і володіють стадами мамонтів. Раз у рік, після загальнопоминального четверга (Семік) комі-пермяки в особливих місцях ("важ местаез") замолюють свої гріхи перед цим древнім народом, попередниками комі на цій землі (комі-пермяцьке "важ" — "древній", "выжи" — "рід", "важ отир" — "до-комі населення Верхнього Прикам'я, яке зникло з приходом пермяків"). Відомі навіть чоловічі імена цих "древніх" — Сергій, Парась, Ізосим, Саватей, Амбор, Пянтег, які, найімовірніше, набрали такого вигляду під впливом християнства. Найбільше місце для поминок чуді — урочище Важ Чадзев у селі Чадзова Косинського райрону Комі-Пермяцької автономії. Також дуже шанується так звана могила першої пари чуді (Адама і Єви) біля села Зуєво-Мокіно Кочівського району. На Алтаї збереглося серед старообрядців передання, що "чудь" не назавжди "пішла під землю", а коли наступить "щасливіший час" і прийдуть люди з Біловоддя та дадуть всім "велику науку", тоді повернеться чудь зі своїми скарбами .

У бурят ці дивні істоти називаються "шудхар", у калмиків — "чуткер", у монголів — "чотгори". Їх володарем вважається Дамба Дорджи та інколи вони тотожні падшим демонам-"шулмаси". У алтайців їх покровитель — Ерлік-хан, володар підземелля та винахідник шаманства (!), антагоніст небесного хана Ульгеня. Корейцям "підземна чудь" відома як "ходжу" ("господар порожнечі") та ідентичні злим духам. Китайці їх знають як духів землі "туді". над якими володарює Хоу-ту, володар столиці мороку, правнук бога сонця Янь-ді. У тібетців вони відомі під іменем "тхеу-ранг" і уособлюють різні атмосферні явища. Їх володар - "Біле тхеу неба".

Вважається, що прообразом цих уявлень є палеоазіатська, обсько-єнісейська кеттська богиня Хоседем (де "-ем" — "матір"), яка є носієм зла, аналог української Баби-Яги. Хоседем мешкає у землі або ж на далекому північному острові в усті Єнісею чи в океані, на скелі, де стоїть її чум. Колись вона була дружиною найвищого бога Єся і жила з ним на небі. За провину (любов із Місяцес) Хоседем була скинута з неба на землю. Ескімосам вона відома як Седна (на її честь названо щойно відкриту нову, десяту планету сонячної системи — Трансплутон!), володарка полювання та природи, потойбічного світу, їй підпорядковані злі духи тощо.

На Кавказі, у грузин та вірмен ці таємничі істоти називаються каджі (вірм. "хоробрий"), вони вважаються духами бурі і вітру, вони то страшні, то світлі і добрі. Вірменські апокрифи пов'язують їх походження із всесвітнім потопом і вважають їх за дітей Ноя, які народилися в ковчезі. Індуїзм знає чудь як сіддхів ("досконалі, успішні") — праведних мешканців повітряного простору (Антарікша), які володіють певними надприродними здібностями, в тому числі й досягати влади над світом. Це зближує їх з православним уявленням про "духів злоби піднебесних", spiritualia nequitioe coelestibus (Ефес. 6:12), які мешкають у просторі між небом і землею і випробовують душу померлого на праведність (т.зв. "митарства", telonia). Начебто, вони є душами тих, хто загинув у всесвітньому потопі. У іудейській традиції відомі "шедім" (начебто, від слова "шадад" — "спустошувати") (Втор. 32:17; Пс. 105:37). На зовнішній вигляд вони — волохаті ("шеірім"; Левіт рабба, 22), що дало підстави у синодальному перекладі Біблії пояснити їх як "лешие" (Вихід 34:14). Начебто, створені шедім у сутінках шостого дня творіння і наступна субота завадила наділити їх душі плоттю (Абот, 5,6). Згідно з апокрифічною "Книгою Єноха" (15:8) шедімами стали душі велетнів, народжених смертними жінками від падших ангелів. З часом уявлення про них трансформувалися в сатану (від арамейського "супротивник, перешкоджувач"), вірогідно, і через одночасне зближення з єгипетським Шу-Атоном (у гімні часів Аменотепа-Ехнатона мовиться: "Шу, який є Атон"), який є богом повітря, простору, який розділяє небо і землю. Він зображався у вигляді чоловіка, який стоїть на одному коліні і підтримує небо над землею, тобто виконує функцію Атланта (і в цьому чистому вигляді дійшов аж до одного з персонажів культу мітраїзму; можливо, ім'я Атлант етимологізується на старо-грецькій основі як ath- "високий" + laas "камінь" / laos "народ").

Платон у своїх "Законах" також наголошував: "... До нас дійшло передання про блаженне життя тодішніх людей, про те, як їм все в достатку і саме собою діставалося. Причина цьому була, розповідають, ось яка: Кронос знав, що жодна людська природа — ми говоримо про це — не в стані необмежено правити людськими справами без того, щоб не перейнятися зазнайства і несправедливості; усвідомлюючи все це, кронос поставив тоді царями і правителями наших держав не людей, а демонів — істот більш божественної та кращої природи" .

Також аналогічне уявлення про своїх попередників мають і кельти. Ірландці називають цих істот "сіди" і вважають, що мешкають вони під землею, у пагорбах (які теж називаються сідами), у печерах, тріщинах скель або чарівних островах. В епоху утвердження християнства в число сідів потрапили і кельтські боги, і надприродні істоти більш нижчого рівня. Суспільне життя сідів ідентичне людському, і хоча сіди володіють чарами довголіття, вони все ж таки смертні. "Героями з роду сідів" (trenfiru an tsidha) називалися таємничі демонічні істоти, вороги племен богині Дану у другій битві біля Мойтуре — фомори (fomoire "нижні демони"), мешкаючі на чарівному острові, і край блаженних на заході океану нерідко називався володіннями правителя фоморів Тетри. Напрошується співставлення між кельтським протистоянням фоморів і племен богині Дану (останні, як зауважив ще Р. Генон, — з явним домінуванням жіночих елементів у символіці, зміненої воїнами-"кшатріями" після повстання проти відпочаткової Традиції, "сакральної демократії" жерців-"брахманів") та грецьким протистоянням між Калідонським вепром та героями (серед яких — Мелеагр, Ясон, Тезей, Діоскури, Адмет, Телемон та ін., а перший удар нанесений Аталантою, викормленою ведмедицею, а їхні нащадки влаштували "похід сімох проти Фів". внаслідок чого, аналогічно переказам про чудь, "самі себе згубили").

Також легенди про чудь-сідів зближуються з середньовічними переказами про східнороманських кепкеунів-уріашів (іноді, як два різні народи) та західноєвропейських гномів (скандінавських цвергів), удатних у підземному ремесл та ковальстві (вони викували намисто для Фрейї, золоте волосся для богині Сів, чарівний корабель і золотого вепря для Фрейріра, спис і золоту каблучку для Одіна, молот для Тора, а також священний мед поезії з крові вбитого Квасира), котрі, проте, на сонячному світлі перетворюються на камінь. Начебто саме про чудь говорить Сноррі Стурлуссон як про мешканців Великої Світьод, з якої предки германців (не власне прагерманці, а субстратний етнос) заселили Скандинавію. Та начебто, вони поклонялися богові крилатого диску Шівані. Саме чудсько-пермське мистецтво зберігає образи крилатих дисків та птахолюдей, зображення яких надзвичайно подібні на іранські зображення крилатого диска Ашо Фаруха. Як визнають мовознавці, "... в лексиці германських мов міститься спільний для них досить важливий шар лексики, що не має відповідностей в інших індоєвропейських мовах і кількісно оцінюється дослідниками по-різному, ... цей шар відзначається відчутною якісною питомою вагою (пор. .. слова ... на позначення таких важливих понять, що належать до основного лексичного фонду, як "море" (англ. sea, ісл. sjor), "душа" (англ. soul, ісл. sal), "дім" (англ. house, ісл. hus), "жінка" (англ. wife, ісл. vif),"рука" (англ. hand, ісл. hond), "кістка" (англ. bone, ісл. bein) тощо... Наявність цього шару лексики разом із багатьма іншими специфічними рисами германських мов (зокрема, фонетичними) неодноразово викликала в учених думку про істотну роль якогось етнічного і мовного змішування у формуванні германських мов" . "Германська мова, яка настільки різко розірвала з індоєвропейськими навиками, є індоєвропейською мовою, на котрій говорить нова народність, яка прийняла індоєвропейську, але вимовляла її на новий лад; завойовники, які принесли з собою індоєвропейську мову, не були достатньо чисельними, ні достатньо могутніми, щоб нав’язати свій спосіб вимови; населення, підкорене ними і яке прийняло їх мову, сприяло поширенню типу вимови, відмінної від старого, і нових тенденцій", — писав знаний лінгвіст А. Мейє .

Latest Month

November 2019
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner