?

Log in

No account? Create an account

April 13th, 2007


Я прошел прекрасную школу ортодоксального марксизма-ленинизма как в школе, так и советском университете. Реализацию проекта Карла Маркса я знаю изнутри. Да, в свое время увлекался национал-коммунистическими идеями, считая, что московские социал-империалисты извратили сущность социализма (да ведь главный герой борьбы за независимость Украины Симон Петлюра, наш Симон Боливар, провозглашал: "Без Украины социалистической нам не нужна Украина независимая !"), слушал все передачи албанского радио на русском языке, читал все возможное о Че Геваре, Франце Фанноне и "новых левых", распространял листовки... Но истина оказалась сложнее. И это было действительно Откровением, когда я прочитал социальную "Хартию труда" испанских фалангистов. Это, как удар молнии, изменило меня...

http://philosophiya.ru/ozhidaya-na-evraziyskogo-mahdi

БЕДРЖИХ ГРОЗНЫ,
ВИКТОР БЕР-ПЕТРОВ-ДОМОНТОВИЧ,
АГАФАНГЕЛ КРЫМСКИЙ,
НИКОЛАЙ ЗЕРОВ,
ВЛАДИМИР ЩЕРБАКОВ,
БОРИС ВЫШЕСЛАВЦЕВ,
НИКОЛАЙ ЧМЫХОВ,
ОЛЕГ ТРУБАЧЕВ,
ЖОРЖ ДЮМЕЗИЛЬ,
КЛОД ЛЕВИ-СТРОСС



А ВАШИ ?

И ВОСТОК, И ЗАПАД !

Иудушка Кирилл Фралофф kirillfrolov патякає про розкол України.
http://kirillfrolov.livejournal.com/135488.html
Боже, покарай нечестивця!
___________

Для української ментальності характерне, на думку Дм. Чижевського, “… “ крейсування “ між різними берегами духу [Цит. за: Кримський С.Б. Дмитро Чижевський про національне визначення історико-філософського процесу в Україні // Філософська думка. – 1998. - № 3. – С. 104; заг. – С. 103 - 110], між окцидентальним ordo (порядок життя і думки) та орієнтальним “орда” (сваволя — тиранія життя і думки).

Але якщо апологет російської ментальності П. Чаадаєв проголошує : “… ми не належимо ні до Заходу, ні до Сходу, і у нас нема традицій ні того, ні другого (розрядка наша, - О.Г.) (Цит. за: [Лосский Н.О. История русской философии. – М.: Высш.шк., 1991. – С. 69; заг. – 559 с.]), то значна частина українських дослідників (починаючи з О. фон Кульчицького) стверджує, що в України є традиції “і того, і другого”, тобто вона така собі “північна Атропатена” – носій принципу терпимості, духовної широти (санскр. ŗšiprithivi). Щоправда, російські “євразійці” спробували проголосити “і те, і друге”, але по суті їхня позиція звелася до декларування Росії як Європи Азіатської (“.. В наступних долях наших, можливо Азія – це і є наш головний вихід”, - писав Ф. Достоєвський після солдатської муштри у Семипалатинську [Достоевский Ф.М. Полн.собр.соч.: В 30-тт - Л., 1984. – Т. 27. – С. 32 -40]). Те ж саме визначав М. Горький у статті “Дві душі”: “…У нас, росіян, дві душі: одна від кочовика – монгола, мрійника, містика, лінтюха. А поряд з цією безсилою душею (але ж носій цієї “безсилої душі” заледве не омив свої мечі в Останньому морі !!! – О.Г.) живе душа слов”янина, вона … мало здібна до захисту від отрут, привитих їй, отруюючих її сили… У ньому (російському народі, - О.Г.) повинні були укріпитися начала Сходу, обезличуючі душу. Ці начала викликали розвиток жорстокості, бузувірства, містико – анархічних сект – скопецтва, хлистовства, бігунства, страннічества, і взагалі прагнення до “втечі від життя”, а також розвиток п”янства у жахаючих розмірах” [Горький А.М. Две души // Летопись. – 1915. - № 1. – С. 123 - 135]. Також творець російського Срібного віку В. Соловйов без заперечень визнавав домінуючим “східний” чинник у російській ментальності, проте відверто пропонував їй вибрати між “Сходом Ксеркса” та “Сходом Христа”.
До гетьмана Брюховецького козацька шляхта жила міфом Сарматії. Чорна Рада зреалізувала інший міф – Малоросії. Що зреалізовує тепер нам Верховна Рада? За І. Каганцем, “…сучасна Україна – це перестиглий плід, який швидко гниє і неприємно смердить(пор. з твердженням Ф. Енгельса, що народ в Німеччині становив собою “... одну відразливу гниючу і що розкладається масу”, “... весь народ був проникнутий низьким, раболіпським, жалюгідним торгашеським духом” , - О.Г.). Водночас з цієї мертвячини інтенсивно проростає здоровий паросток нового життя”. Ситуація виявляється схожою з описаною як Гегелем (“народ (Pobel) – родючий грунт, з котрого і завдяки існуванню котрого виникають (bedingt sind) індивіди, як квіти і могутні дерева виростають на своїй власній рідній землі”) , так і у вірші Рабіндранатом Тагором:

В нетерпеньи цветок озирается: “Где же мой плод?
О когда же ко мне настоящая зрелость придет?”
Шепчет плод: “Не терзайся напрасной тревогой своею,
Я внутри у тебя, лишь когда ты увянешь, созрею!


МІФ

Так, міф, - говорив Е. Юнгер, - це те, що розповідає батько, який повернувся з війни. Саме цим шляхом творення своєї реальності йдуть балканські народи, наслідуючи в
цьому саме Захід: “…Відмінність західних країн в тому, що їхні гайдамаки взяли
владу. Американського Гонту звали Джордж Вашингтон, а Залізняка – Томас
Джефферсон”
. Зрештою, після деякої нерішучості Росія в 1994 р. танками у Чечні
вступила на цей же тракт…

Але є ще й інша можливість: “… Пробудити міф здатне мистецтво”. Воно
спроможне створити альтернативну реальність. Як от поезія “Празької школи”, “Танку”,
донцовський “Вісник” та “діточий” “Дзвіночок” створили для молодого покоління
західних українців ту реальність, яка змобілізувала їх до лав УПА…”Створити
прекрасний твір мистецтва і стати прекрасним самому – одне і те ж”
, - говорив
Юкіо Місіма, який втілював цей принцип у життя. Наділений слабким здоров'ям, у
зрілому віці почав займатися культуризмом, карате, фехтуванням на мечах, створив
організацію “Спільність Щита” тощо.

“…Нова міфологія, - визнає Ю. Габермас, - повинна відновити втрачену
солідарність”, бо нація, за Е. Ренаном, це і є “велика солідарність”, базована на
почутті жертвоприношення, котрі вже були та ще будуть принесені. Вона передбачає
минуле, але міститься у теперішньому та в чітко вираженому бажанні продовжувати
життя спільно. Тепер український письменник-“постмодерніст” Ю. Андрухович створив
“…унікальний літературний міф про Україну як країну хаосу, свободи, “океану чуття”,
батьківщину бароко і органічного (а не придуманого французами! (? – О.Г.))
постмодернізму”
.

А поняття хаосу пов’язане тут з людиновимірністю світу, тож не дивно, що виникає
героїчна міфологія: герой – лицар (Визволитель Панни, тобто архетип “Персей”)
“вносить” певний порядок (тоталітарність, “жорстоку” або “лагідну”). Саме так
започатковується будь-яка традиція.

Може, альтернативою запропонувати “Київ – європейська Троя” (справжня Троя
була в Малій Азії)? Навіть укладено Валерієм Шевчуком (“Мислене древо”) компендіум
середньовічних українських “бароккових” тверджень, що “Київ – це Троя”. Відгук про
що зустрічаємо у творчості Великого Кобзаря:

Не спинила весна крові,
Ні злості людської.
Тяжко було, а згадаєм –
Так було і в Трої.
Так і буде.


До того ж, як стверджує Ю. Вассиян, “…троянський кінь московського більшовизму …
в'їхав на українських плечах у мури святого міста”
.
Нам заперечать: у Трої лишень одна доля – дочекатися свого Г. Шлімана та стати
археологічним заповідником.

Так, Київ, Україна – це Троя. Але, як вдало підмітив “швармер” Олесь Бузина
якось у програмі “Телеманія”, це Троя засновників Римської імперії – Енея, Низа
та Евріала
(а не розслабленого “просвітянського” Пріама та “нового” троянця
Паріса). Про це щонайперше говорив Іван Котляревський своєю “Енеїдою” (яку, до речі,
взяв до своєї бібліотеки на острів святої Єлени Наполеон). Іван Котляревський пішов
шляхом іспанського “гонгориста” С.Х. Поло де Медіна, який прославився бурлескним
перелицювання античних сюжетів, наснажуючи цим християн Реконкісти на боротьбу з
“муринцями”.

Отже, візія наступна: з Трої-Києва заснували Рим-Москву, а вже з Риму – нову
Візантию (на землях старої Трої–Києва). Але це було б вигідним і для апологетів
концепції “Азіатського Риму” (з поправкою, що Візантия – це Москва, Рим – Київ, а
Троя – дунайська батьківщина слов’ян).

Як на нас, то рятівною була б інша візія: втеча Енея з Трої – це здійснення
обряду “священної весни” (VER SACRUM) на честь богині Афродіти Уранії: з
етносу виділялися юнаки, які на правах окремого етносу (клану) вирушали на
колонізацію нових земель. Так, за Геродотом, скіфи виокремили (“у-краяли”!)
зі свого середовища молодих скіфів, які у плавнях Меотиди (Озівського моря) знайшли
плем'я амазонок та у шлюбі з ними створили новий народ –
сарматів
, славою та походженням від яких гордився у своїх універсалах
самодержець Русі, генеральний капітан християнської міліції Запоріжжя Зеновій
(Богдан) Хмельницький
.

Сарматські вершники (алани) дійшли до крайнього Заходу, переправилися в Ірдандію
(“племена богині Дану”) та зупинилися перед пісками Мавританії. Вони стали
родоначальниками європейського рицарства з його культом Граалю, якому прислуговували
діви-войовниці.

Але це ще не все! Йордан у своїх “Діяннях готів” оповідає, що готи вигнали зі свого
середовища войовничих жінок–відьом і ті у болотах Меотиди від “злих духів” породили
народ гуннів, що принесли у Європу на своїх знаменах знак бога Неба – хрест.

А гуннів та сарматів (алан, роксолан) здавна ототожнювали. Отже, ті ж таки
“амазонки” – з племен прийшлих в українські степи готів (принаймні, саме так їх
розглядає середньовічна традиція).

Україна повинна усвідомити себе такою собі к о н с о р ц і є ю “священної
весни”
, що унезалежнилася (чи від колишнього СРСР, чи від
кравчуцько-кучмівсько-януковичевої України) для зустрічі з майбутніми матерями Нової
Сарматської імперії:


</b>… Душе моя ! Тікай на корабель !
Пливи туди, де серед білих скель,
Струнка, мов промінь, чиста Навсікая
(М. Зеров)

… І виросте залізним дубом Рим
З міцного лона Скитської Еллади
(Є. Маланюк)</b>.

Скитська Еллада, Україна була спершу ідеальною Аркадією (ХУІІІ ст.), Фесалією
(до середини ХІХ ст.), “Дорідою духу” (за Б. Вишеславцевим).
Тепер вона - А к р о п о л ь (“поліс” – “місто”, “держава”, “територія”;
“акро” - не тільки “верхній”, але й “крайній”), а її богиня – Афіна
Демократія
, тобто “співучасть народу у своїй власній долі” (А. Мюллер ван
дер Брук).

Для євреїв така співучасть – це співучасть з трансцендентними силами: “Ізраїль” у
перекладі означає “З Богом!”.

Для американців – це співучасть один з одним у політичному та правовому полі,
внаслідок чого кожен громадянин має можливість захистити свої права, аж до створення
воєнізованих формувань (міліції) для боротьби з власноюдержавою .

А для нас?

Кажуть, що слід йти на імітативну співучасть з бюрократично-державним апаратом
(“партією влади”, “Системою”). Під гаслом “Лідер та Захист !”, шаманським камланням
“Лишь бы не было войны !..”.

Latest Month

October 2019
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner