?

Log in

No account? Create an account

May 2nd, 2007

Відновити привабливість національної ідеї серед креолізованих громадян України можна тільки через "тему сили" (Б. Пастернак; тієї самої "сили", котра для Пастернака є псевдонімом Божественної енергії… Божественна енергія (сила, тяга - на його мові), вимагає від особистості участі у спільній справі, в "артілі", в "хорі", у житті людства [Степанян Е.В., "Категории поэтического мышления Б. Пастернака", журн. "Вопросы философии", 2000, № 8, с.70]), "матеріалу та сили" (Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі), "сили та ірраціональності" (О. Сєдакова), виконуючи заповіт Фр. Ніцше: "… створити собі свободу для нової творчості - це може сила лева" [Ницше Ф., "собр. соч.: В 2-х тт.", М., 1990, т. 2, с. 19].

"…Лева, що символізує сонце, вогонь, ранок та Месію-Христа, Воскресіння, самозаглиблення, духовну силу. Крім того, п"ятий знак Зодіаку, страж Дерева Життя, в алхімії - знак золота та філософського каменя; уособлює солярний та місячний символізм…; дуже багатозначний у геральдиці - знак відваги, королівської маєстатичності, мужності, влади, земної сили та ін." [Плахотник Н., "Поезія Б.-І. Антонича", журн. "Слово і час", 1999, № 11, с. 57].

Український філософ В. Загороднюк так пояснює цей образ: "… розглянемо відому притчу Ніцше про три перетворення духу: як дух стає верблюдом, левом верблюд і нарешті, дитиною лев. Витривалий верблюд, що нав"ючений тягарем тисячолітніх цінностей, поспішає у пустелю, однак у найсамотнішій пустелі дух перекидується на лева, хоче здобути собі свободу і змагатися з великим драконом за звитягу. Хто ж цей дракон, якого дух не хоче більше визнавати володарем і Богом? "Ти повинен", - так звати великого дракона. Усі цінності всіх речей вже створені і виблискують на його лусках. "Я хочу" не сміє більше існувати - вважає дракон. Навіщо потрібний духові лев ? Творити нові цінності - це й левові ще не до сили, але творити собі свободу для нового повернення - на це левова сила спроможна… Але хіба може дитина зробити те, що навіть левові не до снаги ?

Чому лев ще має стати дитиною ?

"Дитина - це невинність і забуття, новий початок, гра, колесо, що крутиться само собою, перший порух, свята згода з усім. Так … для гри творення потрібне святе слово згоди - своєї волі прагне тепер дух, світ здобуває собі забутий світом…

Дійсно, "верблюд" раціоналізму має бути заперечений "левом" критичної філософії, який розтрощує цей тягар божевілля розуму. Таким "левом" духу власне і є філософія Ніцше. Хто ж претендує на роль ніцшеанської "дитини" як "першого поруху", "нового початку", "колеса, що крутиться саме собою", "власної волі духу"…? … Розмаїття філософських претендентів на цю роль навіть важко окреслити. Серед найбільш відомих і впливових відзначимо : "фундаментальну онтологію" М. Гайдеггера, "філософську герменевтику" К.О. Апеля і Г. Гадамера, П. Рікьора, "теорію комунікативної поведінки" Ю. Габермаса, "соціальну епістеміку" Е. Голдмена, С. Фулера, "анархізм" або "дадаїзм" П. Фейєрабенда, "раціовіталізм" Ж. Дерріда, "нередуктивний фізикалізм" Р. Рорті, "наративізм " Ж.-Ф. Ліотара, "номадологію" Ж. Делеза, Ф. Гваттарі тощо…"
[ "Totallogy - XXI", Київ, 1999, с. 1з7-138].


* * *

Але чому "дитину" вбачати в концепціях епохи Постмодерну?

Думається, що швидше за все слід звернути погляд до реставрації Героїчного - "анти-Постмодерну":

"... Дитина, будучи на стадії протоіндивіда, борячись за незалежність, проти замкнутості симбіозу малятка, повторює Героїчний вік, котрий зруйнував первісну культуру і, знищивши гіпнократію (згоду про управління, основану на навіюванні),... встановила військову диктатуру" [Heard G. Five ages of Man: The Psychology of Human History. - N.Y., 1963. - P.11].

Героїчна, "дитинна" стадія розвитку індивіда , що самостверджується, протестує проти "спільно-усвідомлюючої людини" (coconsivus man), життя котрої повністю залежить від усних традицій, проти "містерії Землі" (ритуали поховання і воскресіння, спрямований на те, щоб вилікувати від травми народження і від нездатності до розвитку поза емоційних зв'язків з матір'ю, від прагнення до авторитаризму).

Героїчна епоха - це "містерія Води", ритуал занурення, катарсису, спрямованого на вилікування від параноїдної надреакції проти суспільства, від нестримного, рішучого, переростаючого в дурість вимоги показної незалежності, а також від прагнення створювати та очолювати політичні банди, що грабують суспільство, до котрого відносяться з призирством. В кому власне Фрідріх Ніцше (Теодорос із Наксосу, останній діонісієць) вбачав тілесну еманацію "дитини" духу?

Цю "золотаву змагу", без сумніву, він побачив (а потім пожалкував, що обманувся, бо виявилося, що лев лише змалів до банального кота) у Лу Саломе: "…їй 20 років, вона різка, наче орел, сильна як левиця, і при тому дуже жіночна дитина" (з листа до Пітера Гаста) [Гармаш Л., журн. "Ї", 2000, № 17, с. 81].

Це ж прозрів "вєрний ніцшеанец" Боря Бугайов (Андрей Бєлий) у "Подрузі Вічній" - Маргариті Морозовій [ Белый А., "Проблемы творчества", М., 1988, с. 527] як носительниці "сакралізованої фемінності" чи, власне, "фемінізованої сакральності" - євангельської "Жони, зодягнутої в Сонце", Королеви Ангелів (la Reina de los Angeles).

Можливо, хтось вбачатиме порятунок у поверненні до ще язичницької "фемінної сакральності" крітян (з їхнім культом Гери - Богині Змій), впротивагу привнесеній семітській традиції (фінікіянка Європа, матір Міноса, Радаманта та Сарпедона, яким бездітний верховний цар-жрець Астеріон передав владу над Заходом)…

На відміну від семітської звабливиці, індоєвропейська Гера - це "жінка тонкого світу", яка в іранській традиції називалася "фраварті", а в скандинавських сагах - "валькірією", тобто крилатою вогненною жінкою, яка веде загиблих героїв, дітей бога (Хеймдаля чи Дажьбога), у небесний рай - Гаротман або Вальгаллу [Дугин А., "Абсолютная Родина", М., 1999, с. 123].

Останнє - ніщо інше, як символи четвертої стадії розвитку індивіда - "фази "абсолютного індивідуума", гуманістичної, самоствердженої людини, "містерії Вогню". В ній ритуал повинен вилікувати від маніакальної депресії, навіяної третьою фазою "середнього індивіда" як регресу до "спільно-усвідомлюючого" в сенсі того, що в "містерії Повітря" на цьому аскетичному етапі знову домінує слухове навіювання (мета якого, у свою чергу, вилікування від шизофренії, що неминуче виникає від того, що людина, зіткнувшись з природою суспільства, що непіддається управлінню, та своєю власною природою, виникає відчуття безнадії та самоприниження).

У "містерії Вогню" досягається врівноваженої поведінки індивіда з тим, щоб він отримав знання про можливості своєї природи, про свої здібності, звільнився від переоцінки своїх можливостей, своєї індивідуальності, розкривається неістинність його уявлень щодо себе.
Антарктида - закованный в ледник материк (по данным спутниковой разведки - А. состоит из материка в Восточной части и архипелага в Западной), занимающий территорию вокруг южного полюса.

До 45 млн. лет назад А. вместе с Африкой, Южной Америкой, Индостаном и Австралией образовывала единый южный материк - Гондвану.

Ледяной покров А. в среднем толщиной в 1720 м. Оледнение материка происходило постепенно, вначале охватывая 35 млн. лет назад Восточную А. (массивную её часть; центр - горы Гамбурцева), но с постепенным продвижением материка на юг, к центру Южного Полярного кркуга, оледенение начало охватывать с 13 000 лет. до н.э и Западную часть (Архипелаг) материка, занимая время от 3 000 до 9 000 лет и завершившись на 4 000 г. до н.э.


Но представление о том, что А. полностью покрыта снегом или льдом не полностью отвечает действительности. Только 2 % всей поверхности континента свободны от снега и льда, но они составляют примерно 2,5Х105 кв.км. и находятся у краев материка, значительная часть - возле российских станций Мирный и Новолазаревская, а также вдоль Трансантарктических гор, которые, являясь продолжением Андских гор Южной Америки, являются спинным хребтом материка (простёршимся от мыса Адер, южнее Новой Зеландии, вдоль западного берега моря Росса и почти через весь континент. У Трансатлантических гор найдены наиболее широкие (4000 кв.км) свободные от льда области - "Оазис Мак-Мёрдо" и "Область Сухих Долин" (возле станций Новой Зеландии и США). Топография этих свободных от льда долин одна из самых красивейших на Земле. Каждая долина имеет длинну почти 100 км и ширину от 2 до км. Дно долин укрыто моренами, оставленными ледовиками, пещаными дюнами и обнаженными скалами, а также небольшими озёрами, которые замерзают на большую часть года, кроме краткого периода лета. Над долинами вздымаются острые пики высотой 2 000 - 3 000 м, большая часть их свободно от льда. С высоко размещенных долин между этими пиками текут небольшие ледовики. Цвет скал составляет оттенки коричневого - от светло-коричневого, долго находящегося на воздухе гранита, до темно-красного базальта. Отдельные ками имеют оттенки серого. Эти цвета контрастируют с белым цветом ледовиков и голубым небом. Из-за отсутствия растительности здесь отсутствует зеленый цвет. Аналогичные области свободной от льда земли в береговых районах найдено в оазисе Бангера возле станции Мирный. Read more...Collapse )
Гипотезы о заселении

Некоторые антропологи и этнологи считают, что до обледенения Западная часть (архипелаг) А., омываемая Атлантическим и частью Индийским океанами, в 13 000 гг. до н.э. была заселена людьми, предания о чём зафиксированы в многочисленных мифах народов Индостана и Юго-Восточной Азии (тамилы называют свою прародину в Индийском океане Тамалахам, Тамилилам, в то время как о Цейлон, называемый дравидами Навалам, а индусами Ланка, считается лишь перевалочной базой между прародиной и Индостаном, которую они оставили в т.н. мифическую "эпоху Ужи"), а также известными картами Антарктиды Пири Рейса (1513 г.), Оронтеуса Финиуса, Герпрда, Меркатора (XVI в.),
Филиппа Буаше (XVIII в.). На карте Птолмея на юге Земли помещена "Terra Nostra Australis" которая замыкает Индийский океан во внутреннее Южное море. Грамматик Кратес Миллоский (145 г. до н.э.) на своих картах размещал южные материки "Антеция", "Периеция" и "Антиподия".Считается, что это были европеоиды-меланхрои (палеоевропейцы), похожие антропологически на нынешних жителей Эфиопии и индостанских тодда из Голубых Гор.
Read more...Collapse ) Легенды Read more...Collapse )

Согласно доктрине неосарматизма Антарктида является изначальной прародиной палеоевропейцев, которая противостояла экваториальной Лемурии, населенной видом разумных сущест Dino Sapiens, являющимися результатом эволюции динозавров (т.н. "лемурианские зверолюди").

Материал из Русская Викиславии.
http://ru.volgota.com/index.php/%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B4%D0%B0#.D0.9B.D0.B5.D0.B3.D0.B5.D0.BD.D0.B4.D1.8B

Latest Month

October 2019
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner