?

Log in

No account? Create an account

June 14th, 2007

О таинстве брака

"сущность таинства брака состоит не в том, чтобы он был осуществлен священником, но в согласии на него мужа и жены" (cap. 30, X. De sponsalibus et matrimoniis)

Tags:

ДАНИНА КРОВІ

Під стінами Саррасу європейські рицарі Галахад, Персеваль і Борс ховають сестру Персеваля, яка загинула на шляху до міста в Мертвому Лісі, бо змушена стати жертвою “данини крові” (певна володарка замку може вилікуватися, якщо її вимажуть кров’ю цнотливиці, зібраною на срібному блюді).

Т. Мелорі навмисно зазначає, що даний факт не буде ним пояснений з причини страшного характеру самої містерії.

Проте відомо, що в ритуальному кровопусканні та недопущенні, щоб кров згорталася (для цього жертву тримали зануреною у води ріки чи озера), звинувачували катарів.

Також, згідно з європейськими переказами епохи Просвітництва, в 1610 р. була страчена (замурована живою у замковій горі) якась трансільванська графиня Елизавета Баторі за те, що, бажаючи продовжити вічну молодість красу, купалася у крові молодих дівчат.


Той факт, що Кай-сенешаль має стосунок до легендарної війни Артура з Римом за оволодіння світом, наштовхує на здогад вбачати в Артурі острівних кельтів (цікаво, що саме на захід від Анжу епос розташовує столицю бритського короля армориканський Нант, давній Маннатіс) саме героя германського епосу Етцеля, тобто Аттілу історичних гуннів, ім’я якого чомусь готське (attila “батечко”), а за деякими версіями автентичне його ім’я було саме Кий.

А також факт смерті Артура через жінку (зраду Гвіневери) тотожний переданню про смерть Аттіли через жінку – за історичними легендами (під час весілля з Ільдіко-Хільдою) та «Піснею про Нібелунгів» (через свою дружину, бургундську принцесу).

До кельтських островів доходили лише нечіткі перекази про ворогування гуннів та римлян, тож не дивно, що розповіді симпатизуючих гуннам галлів (гунни, наприклад, підтримували вождя багаудів Арморики лікаря Евдоксія) впали на вдячний грунт і трансформувалися в переказ про короля Артура і, можливо, надалі співвіднеслися з реальним королем кельтів Британії та з певним фактом походу на Рим в 382 р. британських легіонів вихідця з Іспанії (кельтібера) Максима, сподвижника Феодосія, що, ймовірно, в якійсь кельтській ієрархії належав до "Ведмедів": Артур – кельт. "ведмідь" (~ баск. hartz "ведмідь") як народноетимологічне витлумачення більш давнього слова, збереженого в ірл. Ard-Ri "верховний, високий король" (Artur latine sonatursum horribilem — “Артур латинською означає страшний ведмідь”, зауважує Ненній).

Коли Максим у багряній одежі висадився в усті Рейну, галльські війська, місцева бюрократія і навіть мавританська кіннота підтримала прибульців. Після розгрому і вбивства у Ліоні Граціана Максим був проголошений саме імператором Британії, Галлії та Іспанії (тобто Кельтського світу), а Феодосій визнав Максима співправителем з резиденцією у Тревах.

Ведучи переговори з міланським двором Валентиніана ІІ через свого сина Віктора, Максим одночасно розпочав жорстокі гоніння проти єресі присцилліан та самодурства місцевих рабовласників. В 387 р. він здійснює похід в Італію під приводом боротьби з прихильниками аріан Валентиніаном ІІ та його матері Юстини. Таємно йдучи за Домніном, котрий отримав у нього допоміжний загін проти варварів, що живуть у Паннонії, Максим підійшов до Мілана. Юстина з родиною втекла в Фессалоніку до Феодосія, де видала за нього свою дочку Галлу. Тому, коли Максим вступив у Паннонію, Феодосій швидко виступив проти нього, рекрутувавши вестготів, остготів, алан та гунів. Війська Феодосія були споряджені як гунни і являли собою кавалерійські ескадрони стрільців з лука. В першій же битві на ріці Саві Максим був розбитий, але прибула допомога на чолі з його братом Марцелліном. У битві біля Петавії були розбиті і ці війська. Частина перейшла на бік Феодосія, сам Максим втік у Аквілею, але там його наздогнали та вбили.

У валлійській фольклорній традиції Максим відомий як Максен Вледіг, батько героя Овейна (герой "Івейна" Кретьєна де Труа). Одна з дочок Максима на ім'я Севера стала жінкою верховного короля Британії Гвортігірна (Вортігерна) Гвортінеу (420-440 рр.), і їхній шлюб благословив сам святий Герман. Але після смерті Севери король згвалтував свою власну дочку і одружився на Ровені, дочці короля саксів-язичників Хенгеста, за що святий Герман прокляв його.

З Максимом пов’язується й доля самого святого Патрика. Коли всі основні сили кельтського імператора переправилися з острова на материк, садиба його декуріона Кальпурнія, сина священника Потіта, зазнала нападу розбійників (піктів або скоттів), внаслідок чого п’ятнадцятилітній Патрик потрапляє у полон, і згодом його продають у рабство в Ірландію.

Соратник і друг Максима Конан Меріадек захопив Арморику і був проголошений в 388 р.королем легіонерами, які за походженням були ірландцями, валлійцями та армориканцями. Саме Конан став родоначальником всіх суверенів Арморики-Бретані.

Також із Максимом пов'язується в історіографічній традиції виникнення в Шотландії царства піктів, яких вважають за "агатірсів", найнятих римлянами для висадки в тил бритів (Гіральд Уельський, "Про навчання правителів", частина перша, ХІІ ст.).


Tags:

Кір ІІ в деяких джерелах подається як послідовник вчення Матхара (Матхура). На цій основі Дмура-Шенраб, Мітрідат і Матхура ототожнюються (пор.: Шенраб-Мітрідат рятує немовлям Кіра, аналогічно як іранський епічний Сімург немовлям рятує Заля, батька Рустама, а отже син Кіра історичний Бардія, вбитий, начебто, братом Камбізом, може бути тотожний епічному Рустамові, вбитому підступним братом Шагадом; Рустам відсутній у «Авесті», але відомий у сако-согдійських переданнях; а те, що Рустам лише богатир при царях Кейянідах, не повинно заперечувати нашу версію, бо цілком реально, що у часі Рустам був «удревлений» – віднесений до більш архаїчної традиції луристанського побутування предків персів спільно з кавказькими кассітами).

Крім того, у “Ветхому Завіті” (Ездра 1:8) говориться, що за допомогою головного царського сановника Мітрідата вавилонським євреям були повернуті скарби єрусалимського храму та дозволено іудеям повернутися в Палестину (1 Ездри, 8), а в “Житті Шенраба” (“Зерміг”) розповідається про відвідання Дмуром-Шенрабом Ієрусалиму (тібет. Ланлін) в Палестині (тібет. Мулестон), храму та що матір’ю його була саме ієрусалимська принцеса. Цілком вірогідно, він належав до тої групи іудеїв, яка була переселена ассірійцями в Мідію в VІІІ – VІІ ст. до н.е. і з якою пов’язують героїв ветхозавітної “Книги Товіт” (написаної, чи вірніше відредактованої, в ІІ ст. до н.е. в Парфії іудеєм–емігрантом) та арамейської “Повісті про Ахікара” . Можливо, саме Дмура (Мітрідат) одружив Кіра ІІ на єврейській принцесі Мешар і в 536 р. до н.е. сприяв її братові Зеруввавелю (Зоровавелю–«Народженому у Вавилоні»), внукові останнього іудейського царя Іоакима, вивести полонених ізраїльтян на свободу. Цікаво, що скорочений варіант імені Мітрідат як Дмура міг бути в дійсності "істинним", іудейським іменем — dmr "захисник".

Чи не з Мітрідатом–Шенрабом розмовляв біблійний пророк Даниїл (який у наступній езотеричній традиції розглядається як старійшина тайновидців (магів), халдеїв та ворожбитів (Даниїл 5:11)), який "... в третій рік Кіра, царя Перського» під іменем Валтасара переховувся в Сузах (Шушані) в Еламській землі? Зустріч ця відбулася на ріці Хіддекел (Тигр): «... аж ось один чоловік, одягнений у лняну одіж, а стегна його оперізані золотом з Уфазу. А тіло його – як топаз, а обличчя його – як вид блискавки, а очі його – як огняне полум’я, а рамена його та ноги його – ніби блискуча мідь, а звук слів його – як гук натовпу... І почув я голос його слів. А як почув я голос його слів, то я зомлів, і припав своїм обличчям до землі. І ось рука доторкнулася до мене, і звела мене на коліна мої та долоні моїх рук. І сказав він до мене: «Даниїле, мужу любий, зрозумій ті слова, що я скажу тобі, і стань на своєму місці, бо тепер я посланий до тебе!» А коли він говорив зо мною це слово, устав я й тремтів. А він промовив до мене: «Не бійся, Даниїле, бо від першого дня, коли ти дав своє серце, щоб зрозуміти (видіння), і щоб упокоритися перед лицем твого Бога, були почуті слова твої, і я прийшов ради твоїх слів. Але князь перського царства стояв проти мене двадцять і один день, і ось Михаїл, один із перших начальників, прийшов допомогти мені, а я позоставив його там при начальниках перських царів. І прийшов я, щоб ти зрозумів, що станеться твоєму народові в кінці днів, бо це видіння ще на наступні дні»...» (Даниїл, 10: 5-6, 9-14).

Підстави на таке ототожнення дають нам дані «Хроніки» Георгія Амартола, де розповідається про те, як пророк Даниїл, який був у великій честі в перського царя, їде в Індію, де живе у бідності. Про це довідується Кір, котрий надсилає до нього своїх людей. Пророк пророкує Кірові перемогу над Крусом (тобто лідійським Крезом) і вдячний Кір відпускає ізраїльтян в Ієрусалим.

Цілком можливо, що під Мітрідатом-Шенрабом слід розуміти й персонажа мусульманських передань ал-Хадіра ("Зеленого"), нащадка перса і гречанки, повар та супутник Зу-л-Карнайна — "Дворогого" (в якому одні бачать Александра Македонського, інші — перського царя або китайського імператора Цінь Ші-хуанді) в його мандрах до "Гори Безсмерття", супутник і наставник пророка Мухаммеда та інших правовірних, натхненник поетів, безстрашний воїн-захисник, відає цінами на ринку (!), найсвятіша людина на землі, яка похована на острові у Верхньому Єгипті (одночасно — він начальник ангелів, безтілесний і мешкає на сьомому небі біля Престола Аллаха; пор. з християнським архангелом Метатроном). В той час як пророк Ілля здійснює обхід землі з лівого боку, то ал-Хадір — з правого (пор. з тим, що у бон свастика правобічна, а у буддизмі лівобічна та тим, що існують езотеричні шляхи "правої" та "лівої" руки).

Хто знає, можливо, іудей по матері (а отже, справжній іудей за законами Тори) та іранець по батькові (справжній воїн і спадкоємець за арійськими законами) Дмура-Шенраб уявляв себе "новим Йосифом", головним управителем при єгипетському фараоні? Якщо останній приязнь здобув тим, що забезпечив (принаймні так собі це уявляли самі єгиптяни) втрату приватної власності всім населенням Єгипту та перетворення його на рабів фараона (Буття, 47:14-21), то Дмура-Шенраб дав змогу персам здобути надійних союзників у боротьбі за незалежність від Мідії і далі здобути царства Лідії та Месопотамії з усіма їхніми скарбами.

Отже, Мітрідат–Шенраб відіграв при Кірові ІІ ту роль, що й пізніші вихователі: Арістотель – у Александра Македонського і Каутілья Чанака – у Чандрагупти Маур’я.

Зображався Кір ІІ сидячим на троні в короні. В правій руці у нього довгий скіпетр, а в лівій – квітка лотосу. Перед ним два вівтарі вогню і стоїть у мідійській одежі (очевидно, мідійська одежа була свідченням не лише етнічної, але й конфесійної приналежності) чоловік з акінаком на боці та з жезлом в руці. Вважається, що чоловік представляє собою “хазарапата” – “тисяцького” (прийшлі македонці переклали цей титул саме як “хіліарх” ), тобто начальника заснованого Кіром ІІ корпусу “безсмертних” (з 10 000 чоловік; дв.-іран. anūšya “послідовник”, anauša “безсмертний”) — особистої гвардії царя. В Біблії посада хазарапата згадується у формі ptšgr “другий”, тобто вищий сановник Персії.
Read more...Collapse )

Саме согдійці – да-юе-чжі (сако-усуні і пракушани), на думку Б. Кузнєцова, принесли вчення бон у Північний Тібет (Шаншун – «Чужа земля», на південний захід від пустелі Алашань; согдійці були монополістами в торгівлі з Північним Китаєм, вони використовували південну та північну гілку Великого Шовкового шляху, фактично зайняли всі великі оази, де створили колоніальне суспільство ), де навернули білих гуннів-ефталітів (цар Міхіракула був запеклим ворогом буддизму) та тібетців-бхотів долини ріки Брахмапутри (Цанго, Цангпо), що на північ від Ассаму та Бенгалії. В пізніші ж часи согдійці стали поширювачами маніхейства (єдина релігія, священні тексти якої схвально відносилися до торгівлі та дозволяли отримувати проценти з позик!) та іранської культури у всій Степовій Євразії (виникли китає-тібетський, центрально-сибірський та кімаксько-кипчацький центри) та сприяли трансформації тюрків в імперську націю. Також вважається, що внаслідок асиміляції іраномовних центральноазіатських та південносибірських юечжів, тібето-бірманомовні цяни зазнали культурно-релігійної трансформації і як пасіонарний протоімперський етнос досягли правобережжя верхньої Янцзи і підкорили землеробське прототайське і давньо-монкхмерське населення, внаслідок чого виникла в VI-V ст. до н.е. культура, що обслуговувала суспільство, де представники вказаної групи зайняли панівне становище .

Latest Month

October 2019
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner