May 15th, 2009

Я Африка

Языческие мотивы

СЛАВЯНСКОЕ

... И тебя не любить мне позволь !
Осип МАНДЕЛЬШТАМ

Год распят четверкою упругой
И надежно исполняют долг
Зимних сказок пасмурная вьюга
И Луну молящий бусый волк.
Белый ветер властелин на время.
Призовут весну затем грачи...
И Ярила вступит в злато стремя
От невозвратимости кончин...


И ЛОСИ, И ЧУДЬ ...

Пространство неведомых сфер
Зодиакального круга радует душу
Скитальца. Вотан незимнюю стужу
Чевствует в гости. Кельтов бог Ллер
Учит друидов тайнам. Древляне
Жен умыкают. Уходят на север
Готских огней, где руны и клевер
Гербом на щите. С Вотаном пьяный
Бог Браги на Ладоге. Долог их путь.
На страже грифоны у золота скальдов.
У идолов грязных очища из смальты.
И дикие нравы, и лоси, и чудь...


БЕЛАЯ БОГИНЯ

Здесь озеро Чад. И предков наших земля.
Жирафы кочуют, как стражники вдоль границы.
Я жду , все взирая на предков петроглифы - лица
На скалах, надеясь увидеть любимый взгляд

Белой Богини. В страсти, в экстазе, на грани
Нашего миа и мира иных пространств
Всходишь звездой обещания нежности в танце,
Красноперсая, юная, с легкой поступью лани !..



ВНОВЬ ВОЗВРАТИТЬСЯ

Сергею АВЕРИНЦЕВУ

Мямлишь, старик !.. Ну и мямли себе, в кой-то век !
И Сенека испил яд эпохи, и где уж нам , грешным !..
И актеров - трибуны. И зрителя сонные вежды
О покое молят Неизвестного Бога... Привет !
Пусть Аврелия Павлу ответит любви поцелуем.
Пусть в театре к зверинцу допустят смотрителем Сартра,
А к Сизифу - Камю...И хранит их пусть Тартар.
И Европе - изменнице страстью пусть будет буйвол.
И пусть будет Быку !.. Козерогу, и Овну, и Раку !
Круглый год, как арена игры гладиаторов, с жизнью
Там и тут на весах. Львы пустыни - останутся с тризной,
И с Гиперий на Схерию вновь возвратиться Феаку !..


ПОСЛЕДНИЙ МИР

Я родом из Томы, где как-то Овидий Назон
Слагал свои вирши для грязных варваров - гетов
(иль готов ? Кто их разберет !). Тьма и стон
угрюмого моря. Без белых парусов - лето...
И кажется, будто сам выплыл корякой Харон,
И голые кручи - бакланам, а для амулетов -
Ракушки,подарки Волны (из конюшни Нептуна)...
И волка к Луне возведенная морда... Все - сны,
Все "тишь-благодать", и достанется будущим гуннам.
Арахна прядет свою нить и гуляют челны
В морях-гобеленах, по заводях, синих лагунах...
И теплое тело уснувшей рабыни - жены.



ВОЛК

Мне на плечи кидается век-волкодав,
Но не волк я по крови своей...
Осип МАНДЕЛЬШТАМ


Я - волк по крови, брат зверью и птицам.
Ровесник воли, леса гордый страж.
Отвергнут ? царь ? владетель века ? краж ?
Иль страх, рожденный сущим в мире лицам ?
Иль бард богине ? (Ночь. Холмы. Мороз).
Славянский бог. Родоначальник тюрок.
И тот, что с петухами в "Слове..." юрок
К Тьмутаракани... Жрец метаморфоз.
Измен, радений. Сибаритам - друг.
Стяжать причину на себя, как шерсть.
Лисой обманут (в сказке). В круговерть
Луны - я муж, шаман и древний дух.


ХАРА БЕРЕЗАЙТИ

Восход - Закат. Два знака бытия.
Два в памяти прекрасных мига... Ярость.
Удар под дых. Боль . Запустенье ям.
Склон Яви в равь под небесами Хары.
Удел, уход, уступ во тьму и снег.
Во храме Правды - три свечи колдуют.
Уснул в Карпатах дикий печенег,
И конь Гыр Ат каурый одесную.

РУННИЧЕСКАЯ ПЕСНЬ

Freya dojezdzajaca kota -
pierwsza wsrod walkirii
(Wizerunek z XII w. z katedry
w Schlezwigu)


Я тебя заколдую. Я - Хельг !
Древних рун я владыка коварный.
Я из них, как из бусин янтарных,
Ожерелье сложу. На постель
Приведу в нем тебя, свет-девицу,
Будешь кошечкой, рысью, пантерой...
Пусть для мира останешся Верой,
Для меня же - Валькирьей, Зарницей.

ТОЛЬКО

Нам остаются тлько поцелуи...
Осип МАНДЕЛЬШТАМ

И все? И все. Да, прочее - обычно.
Как Запад и восход, как день и ночь...
Уходят ангелы. Мечты за ними - прочь.
Останется под небом лишь язычник.
Он совершит молитву солнцу. Но,
Оно - слепое, тварное, - молчит.
И он с ничем. Неписьменный пракрит
Лишь на губах, и муравей у ног...
Я Африка

УКРИ - предки українців

Гілка племен у північній частині теперішнього польського Помор'я - на лівобережжі ріки Одра - в епоху раннього середньовіччя відома під іменем "украни" (wkrzanie), від назви яких територія, що вони її заселяли, називалася Укра (Uckermark < праслов. Vъkra).

Відомий германський хроніст Відукінд Корвейський у своїй праці "Діяння саксів" (М., 1975) зазначає, що uchri - це частина племені ротарів (вони ж - родарії), що входило до Велетської держави, котра охоплювала межиріччя Лаби, Ельди, Пєнити та Одри (ІІІ, 42).

Назва ротарії походить від назви міста Ретра, де знаходився головний язичеський храм "Ріедігост", в якому стояв ідол Сварожича (Zuarasica) - Аркони. Епітетом Аркони було "Святовит" (слово "Світовид" є витвором українських письменників ХХ ст.). Цьому богові поклонялися усі поморські слов'яни.

Можливо Аркону Сварожича слід ототожнити з давньоарійським Арджуною ("білий", "світлий"), який вважався втіленням у образі мужа могутнього давнього бога Нари. Матір'ю Арджуни вважається Кунті Прітха (вона ж скіфо - сколотська Антея Пората), яку наділяли епітетом "Ратра" - "ніч", "темінь". Тобто цілком місто Ретра могло бути назване в честь праматері Аркони. Підтверджує нашу гіпотезу те, що жоною Арджуни була царівна з роду змій --нагів Улупі, від якої, можливо, і виводили свій родовід північно-західні слов'яни - полаби. Бо ще Галл Анонім у "Хроніці князів та правителів польських" (М., 1961) називає їх "зміїний рід" (с. 27) аж ніяк не в переносному значенні. Царівна Улупі від Арджуни народила сина Ірвата (пор. з назвою племені хорватів, що переселилися на південь, на Балкани, а сусідами поморян по Віслі були карпатські білі хорвати). Цікаво, що від Арджуни інша царівна - Чітрангада - народила сина Бабхрувахана (родоначальника бобрів, чи, вірніше, змішаного балто-германо-слов'янського племені бебриків), а сестра Крішни Субхадра - героя Абхіманью. Також цікаво співставити наступні санскритські слова tivra сильний, суворий", anta "місце", uraga "змія", rsi "мудрець, навчений, благородний" з етнонімами слов'ян "тиверці", "анти", "вороги" (епічні опоненти слов'ян?), "роси".

В 954 р. укри - ротарі підняли повстання проти германських поневолювачів і приступом визволили місто Воліслав (Валелебен) у Старій Марці, між Вербеном та Аренбургом, і перебили величезну кількість німців (Відукінд Корвейський, "Діяння саксів", І, 36).

Цей виступ став сигналом до всезагальної визвольної війни полабів на чолі з Нако і Стоїгнівом. До повсталих приєдналися знатні саксонські рицарі Віхман і Екберт. Перший був проголошений королем і під його проводом полаби вторглися у Саксонію і заволоділи замком Кокаресцемія. На допомогу слов'янам поспішили угорські війська, але біля Лехвельду (955 р.) вони були розбиті німцями. Незабаром і полаби зазнали поразки на ріці Раксі, а їх вождь Стоїгнів і 700 полонених були страчені. Але повстання вибухали і в 958, 959, 960 роках. В 963 році німцями були захоплені і союзники полабів лужицькі серби.

Стурбована такою ситуацією, київська велика княгиня Ольга посилає до германського короля Оттона І посольство із начебто проханням прислати одного з єпископів для народу ругів (руги - це ротарії, які жили на острові Руян, названий німцями Руген). Дивує, що імператор Оттон іменує Ольгу "королевою ругів" і посилає до неї спершу єпископа Лібуція, а потім Адальберта. Місія останнього ганебно провалилася і той ледве врятувався від розлютованих киян.

Цілком можливо, що після поразки повстання значна частина укрів - ротаріїв переселилася під захист руської княгині і вона виділила їм для поселення спустошені древлянські землі. В пам'ять про колись могутню і незалежну Волинську державу поморських слов'ян нові землі прибульці назвали Волинь. Саме укри принесли таку наявну тепер гідронімію басейну Прип'яті, яка походить від складних слов'янських антропонімів (Жеримишел, Лібожада, Любожижа, Радоробель), із західнослов'янськими гідронімними основами (Жерев, Зеремелька, Зеремянка).

Знання написання німцями самоназви укрів як ucker або ucher (пор. з написанням німцями назви "Київ" як Chue) приводить нас до реконструкції його власне слов'янського еквіваленту як *ucher > "ухарь" - "молодець, вдалий".