August 22nd, 2009

Галица

Готи на Україні

Можливо, саме міфогенетичний персонаж слов'ян Щек (град його стояв, начебто, на київській горі Щекавиці, і тут же пізніше поховано Віщого Олега) символізує германську складову предків слов’ян: дв.-англ. secg "чоловік-воїн" / дв.-ісл. skegg „борода” (дв.-англ. sceacga, англ. shag, швед. skägg, дат. skæg, нор. skjegg „волосся, шерсть” ~ слов. Волос/Велес; пор.: літописний Щекотов, тепер урочище Щекотин на пвд.-зах. околиці села Глинськ Жовківського р-ну Львівщини; можливо, це ж поняття лежить в основі етноніму „сакси”, витлумаченого пізніше на основі лат. saxum «камінь, ніж”), а також пор.: дв.-англ. beorn „муж, герой” (пор. зі згаданим у сагах володарем Гардарікі-Русі Бйорном з Ладоги/Альдебйоргу) ~ слов. „парень”, hreoh „жахливий” ~ слов. „гріх”, maere „славний” ~ слов. „-мир” (компонент в іменах), гот. waila, дв.-ісл. vel, val, дв.-англ. wel, дв.-сакс., дв.-верх.-нім. wela, wola „добре, як слід” ~ слов. „вила/самовила” (добрий жіночий дух, демон), гот. warmjan „гріти” ~ слов. „верм’яний” (червона барва), дв.-англ. del „лісиста долина, лощина” ~ топоніми з формантом „-діл”, дв.-ісл. huntari „частина області, краю” ~ слов. „хутір”, дв.-англ. haeleth, нім. Held, дв.-сканд. holthr „муж, чоловік, воїн, герой, здоровий, цілий” , гот. hails, норв. helse, англ. health „здоровий, цілий” ~ Галич (пор. з тим фактом, що у Звенигородському городищі могильник іменується „Гоєва Гора” , що співставляється з слов. „гоїти” і тут наявні ранні могильники – поховання воїнів пшеворській культури, поряд з похованнями дакійської липицької культури; також городище княжої доби м. Заліщики знаходилося в урочищі Ущилівка, що, на нашу думку, слід етимологізовувати теж із скандінавських мов: норв. uskadelig „безпечний”, дат. uskyldig „невинний”; хоча первинно назва Гоєвої гори могла бути германською — дат. høj „високий” — і лишень з часом переосмислитися фактом слов’янської мови; пор. з назвою Холм-город, засвідченою літописами для Словенського кінця Новгорода, за яким варяги називали весь Новогород Hólmgarðr), дв.-ісл. roths, рунічне ruth "військо" ~ слов. "рать", дв.-ісл. leidan "корабельна округа" (2-3 десятки "треті", де в одну "треть" входило чотири обійстя і від "треті" виставлявся воїн) ~ слов. "лодія" (окрім того, лодіями завжди опікувалися селяни і захоплені варягами лодії теж неодмінно визнавалися часткою здобичі, приналежну селянам), дв.-англ. reysen "здійснювати військовий похід, набіг", дв.-верх.-нім. reison "готуватися, споряджатися", reisa "військова експедиція" ~ літопис. "руси отримали свій етнонім внаслідок походу" на Візантію в 860 (842) р., дв.-англ. levedi/hlefdize (>lady) "та, що місить хліб" > "господарка, пані" ~ Либідь ; ,дв.-ісл. varða „захищати” ~ укр. „варта”; гот. hoha "плуг" ~ слов. "соха" (в той час як дв.-інд. sakha "вітка, гілка", литов. saka "вітка"), гот. hleifs „хліб” ~ укр. „глевкий”, гот. mes „стіл” ~ „миска”, „Мисів” (прізвище), staiga „дорога” ~ укр. „стежка”, гот. hairus „меч” ~ „Герус” (прізвище), гот. mawi „дівчина” ~ укр. „мавка” та ін.
На Волині готське та гепідське населення — носії вельбарської культури — перебуваюло в II-V ст., не знало землеробства, а вело приселищне тваринництво та промисли.

Як зауважує В. Стецюк , ядро готів на Волині та Поліссі знаходилося в районі Шацьких озер, де засвідчено велику кількість давньо-германських топонімів (назва озер може походити від дв.-верх.-нім. scaz, „гроші, худоба”, нім. Schatz „скарби”; назви села Пулемець та Пулемецького озера можна розшифрувати як „повна міра зерна” (нім. volle Metze, дв.-верх.-нім. fulle mezza ); р. Прип’ять - дв.-англ. frio „вільний”, pytt „яма, калюжа, джерело”; р. Рихта, лп Тростяниці, пп Ірші - да. riht, ryht „правий, прямий”; с.с. Ходори, Ходорків, Ходурки Житомирської області - дв-англ. hador „бадьорий, жвавий"; назву іншого озера - Люцемер слід розуміти як „мале море” (нім. lütt, lütz, дв.-верх.-нім. luzzil „малий”, дв.-верх.-нім. mer, нім. Meer, „море”; назва села Вельбівно (Вельбовно) у Рівненській області на правому березі Горині складається з двох давніх німецьких слів welb-en „виводити склепіння” і ovan „піч” (пічка у вигляді склепіння, викладена з каменю, цілком природна річ, але вона могла мати і спеціальне призначення — для виплавки заліза з болотної руди); поруч з Вельбовним розташоване місто Нетішин, назва якого походить з дв.-верх.-нім. net означає „рибальська сітка” (в сучасній німецькій мові Netz), де друга частина назви з дв.-верх.-нім. asc- „посуд”, яке могло мати значення „човен”, бо зафіксовано двн. ascman „матрос”, тобто „нетішин" — Рибальські човни", або ж „ясенева верша” (нім. Esche “ясень”), бо гнучкі ясеневі гілки дуже добре надаються для вироблення верш); м. Киверці - нім. Kiefer, свн. kiver „челюсть, підборіддя", хоча не виключене і чеське походження назви (ч. kivir – „вид капелюха”); м. Ковель - нім. Kabel “доля, жереб”, сер.-ниж.-нім. kavel-en – „тягти жереб”; с. Мосир на північний захід від Володимира-Волинського, с.с. Мосир Новий і Старий на південний захід від Рожища Волинської обл. - дв.-верх.-нім. masar „клен”; с. Невель на південний схід від Пінська (Білорусь) - нім. Nebel „туман”; с. і оз. Нобель на захід від Зарічного Рівненської обл. - нім. Nabel, двн. nabalo „пуп”; село розташоване на півострові, що вдається в озеро; с. Паре на протоці Прастир - нім. Fahre „пором, переправа”; с. Растів західніше Турійська - дв.-верх.-нім. rasta „місце стоянки”; р. Стир, пп Прип’ті - нім. Stor, дв.-верх.-нім. stur(e) „осетер”; с. Хобултова східніше Володимира-Волинського - нім. Kobold „демонічна істота”; р. Цир, пп. Прип’яті і с. Цир - нім. Zier „прикраса”, дв.-верх.-нім. zieri „гарний” тощо.

Аналогічно можуть бути проінтерпретовані топоніми Галицького (і ширше – Карпатського) регіону: с. Свалява (Закарпат.обл.) – гот. swaljawa „ластівка”; с. Бринь (Галицький р-н Ів.-Фр.обл.) – гот. brunjo, дв.-ісл. brǿnja „зброя, панцир, кольчуга”; пор. ісланд. топонім Brynjudalr „Кольчужна долина”); Сваричів (Рожнятівський р-н Ів.-Фр.обл) – гот. swaran, дв.-герм. *swarjan „давати клятву, клястися” (пор. з прізвищем Зварич), від якого походить і дв.-рус. "варяг" < дв.-ісланд. vararganga „людина, що йде давати клятву” < *(s)varar- „той, що клянеться” + gang „йти”); урочище Качків (де стоїть Галичина могила) - дв.-англ. chough „галка”, р. Луква - дв.-ісл. lœkr „потік”; Лукань (прізвище) – гот. ga-lūkan „закривати”, Діброва (місцевість за великим обривом на захід від княжого Галича) – дв.-ісл. djúpr „глибокий”, р. Мозолів потік (впадає в Лукву і яруга якого захищає княжий Галич зі сходу) - дв.-ісл. mosi, дв.-англ., дв.-верх.-нім. mos, англ. moss, нім. Moos мох, швед. mosse, дат. mos, mose „мох, болото”, галицьке урочище Прокаліїв Сад – дв.-ісл. brok „штани” та ін.