December 16th, 2012

SOL

Костянтин Рахно: Спокуса чужословом (до справи створення Традиціоналістичного Фронту)

Оригинал взят у falangeoriental в Костянтин Рахно: Спокуса чужословом (до справи створення Традиціоналістичного Фронту)

http://falangeoriental.blogspot.com/2012/12/blog-post_9329.html

Сіра, затхла й нудна модерна українська дійсність, яка протирічить засадам нормального існування нації, дедалі більше спонукає освічений прошарок суспільства звертати увагу на той европейський інтелектуальний напрям, який називається традиціоналізмом і поєднує апологетику традиційного суспільства із жорсткою критикою сучасности. На тлі відсутности в Україні традиціоналістичної та консервативної періодики, прогресивних видавництв усе ж помітне намагання однодумців зібратися докупи, об’єднатися, знайти спільні плятформи й ідеї. Поволі, але формуються інтелектуальні групи, дослідницькі центри, мозкові трести, виокремилися особистості дослідників із власною манерою викладати думки, напрямками студій і зацікавленнями, своїми характерними ідеями. Разом із тим спостерігається й інша тенденція – доволі небезпечна. Втомившись від агресивного ліволіберального невігластва, що панує над Україною, наші інтелектуали часом пробуть віднайти якийсь більш відповідний духові часу, тонший в естетичному розумінні й героїчніший дискурс у… Російській Федерації.

Свого часу мудрий Євген Маланюк кваліфікував накидання підкореним народам своєї культури й мови з одночасним ґеноцидом як важливу визначальну рису монгольського за своїм походженням імперіялізму росіян
[Маланюк Е. Книга спостережень. – Торонто: накладом видавництва «Гомін України», 1966. – Том другий. Проза. – С. 247-248]. От і нині російський імперіялістичний неокомунізм, озброївшись красивими сучасними термінами, прикрившись іменами Рене Ґенона, Юліуса Еволи та привласнивши монополію на тлумачення філософії традиціоналізму, прагне нав’язати всім свій специфічний її варіянт, підігнаний під евразійські, тобто неосовєтські «православ’я – самодержавство – народність». Враження розвинутости традиціоналізму в Росії створила адаптація західної мудрости до потреб евразійства та націонал-большевизму. За допомогою цієї в прямому сенсі слова єресі ліві недобитки хочуть установити свою перевагу, своє субглобальне панування над масами, володарювання, домінантну роль, здійснивши політичний реванш у країнах Центральної Европи. Свідомий українець однозначно не може прийняти сам чи дозволити чужинським шаманам проповідувати сповнені люті націонал-большевицькі, а насправді сталіністські брехні під личиною традиціоналістичної філософії. «Націоналістичний фанатик ніколи не охоронятиме існування чужої помилкової думки. А якщо ця помилковість спрямована на скріплення чужого панування над українською нацією, якщо ця думка підсилює в українстві чужинні аґентурні сили, то націоналіст поборюватиме таку думку всіма доступними йому способами. Поборюватиме во ім’я найбільшого для кожного українця. Во ім’я того, щоб національне життя, не захаращене куколем, колосилось і цвіло всіма злаками і всіма квітами, які тільки дав Бог націям на землі» [Бойко Юрій. Основи українського націоналізму. – Б.м.: На чужині, 1951. – С. 105].
Collapse )

Сприймати російські камлання про традиціоналізм серйозно – означає робити їх соціопрестижними, популярними, привабливими в Україні, допомагати їм душити самостійність українського мислення, перешкоджати українцям скласти власне враження про ті чи інші ідеї, теорії, особи. Бо слідом за перековерканим на евразійський копил традиціоналізмом прийде роздмухування ненависти до Европи та Сполучених Штатів Америки, втягування українства в нове геополітичне протистояння з цивілізованим світом. Неприємно дивує, що, доки одні українці намагаються протистояти евразійській інформаційній навалі, інші окремі, причому цілком адекватні, щирі та патріотичні особистості, котрі цікавляться традиціоналізмом, без жодних застережень їздять до Росії, беруть участь у тамтешніх зборищах, присвячених місцевим інтерпретаціям традиціоналістичної філософії, простодушно чаркуються й обіймаються з тими, хто насправді є націонал-большевиками, евразійцями та ворогами українців, готовими нас винищувати, навіть фотографуються поряд із волохаторилим бісексуальним пророком евразійства Александром Дуґіним.

Слід усвідомити просту річ: усі ті люди під евразійськими прапорами хочуть нас знищити. Все. Тому з ними не може бути жодного компромісу, жодних перемовин, жодної співпраці, навіть під гаслом аполітичної науковости. Тому визнання себе й своїх ідей слід шукати будь-де, але не там, не серед хижих ворогів, які сплять і бачать російські танки на вулицях Києва, Тернополя, Полтави, Львова, Запоріжжя. Тому тричі правий сучасний український філософ Роман Кісь, коли твердить, що простою є аксіома: для того аби будувати «своє», дбати про «своє», бути мотивованим до дієвого життєтворення чимось «своїм», треба насамперед стати собою, бути собою. Треба виокремитися із російського інформаційного потоку. Потрібно розплющити очі й побачити, що то не наш самобутній світ. Це світ тоталітарно-колоніяльної Азіопи, що вже вповз у саме наше єство і перепроґрамовує нас ізсередини.

Дуґінщина стала одним із запущених в українську масову свідомість деструктивних вірусів, які «змайстровані» так, що просто «стирають» наші колись відносно устійнені ментальні структури і аж геть спустошують українську душу, український досвід, українське світосприймання та світовідчуття, – розхитують і вщент руйнують українські значеннєві конфіґурації, а відтак і саму культуру, що завжди трималася саме на цих значеннєвих мережах та своєрідних (завжди ідіонаціональних, самобутніх і не повторних) коваріяціях значень. Йдеться наразі про фундаментальне розукраїнювання яко демонтаж і руйнацію самих підвалин культури, про чи не остаточну вже самовтрату – втрату навіть самого шансу починати бути собою. Якщо хочемо вижити й перемогти, маємо мислити категоріями становлення, чи хай навіть і побудови, українського цивілізаційно-культурного поля. А в контексті цього останнього щонайважливішим має стати, трішки перефразовуючи пана Кіся, проект створення українського традиціоналізму, нашого потужного живого (а не оазового, не дисперсного, як нині) новоукраїнського комунікативно-культурного простору. Власне такий інформаційний простір (із притаманними йому достатньо конкурентноспроможними новоукраїнськими дискурсивними практиками) стане підґрунтям для творення вітчизняної геополітики, нової правої політології, нової правої філософії, нової культурології та культури, нових сенсів буття.

Роман Кісь вказує, що жива культура (виробничий, бізнесовий, політичний, мистецький (у рамках моральної, соціонормативної, ідеологічної та релігійної культур із притаманними їм уявленнями щодо так званої канонічної особи та горизонтами граничних смислів). Треба закласти фундамент нової української цивілізації та ретельно оберігати цей фундамент (в основі якого – цілі цінності й інтереси нашої нації та вкраїнської людини) від усілякого хижого ока і загребущої руки. Новітні гуманітарні (не гуманістичні, що вважають блага людини єдиними критеріями оцінки суспільних відносин, але пов’язані з науковими дисциплінами, котрі вивчають людське суспільство, людину й її культуру, університетські, так би мовити) праві мусять взяти на себе ту найіважливішу цивілізаційну місію, без якої просто неможливим є динамічне розгортання українського цивілізаційно-культурного проекту. Йдеться про місію деколонізації самого українського середовища. Адже першим кроком до розгортання (саморозгортання) нашого українського національного цивілізаційного проекту (що має стати проектом новоевропейським) є наш вихід поза межі проекту евразійського, у лоні якого ми усе ще, на жаль, перебуваємо [Кісь Роман. Фінал третього Риму. – Львів: Літопис, 2007. – Книга друга. Осторонь Азіопи. – С. 33-35, 49, 65-69]. Сприймаючи ж тих росіян, які патякають про дуґінський традиціоналізм, яко колег-дослідників, однодумців із закордону, а їхніх бонз – яко філософів, не ідеологів морокобісного загарбництва, чиє ім’я має бути синонімом ворожости, не надхненників чужинських штурмових загонів, які вже зараз, перебуваючи на підпільному становищі, плюндрують українські святині та мріють поневолити Україну, а вартих пошани трудівників філософського поля! – українці, причому не найостанніші, не найдурніші, а майбутня інтелектуальна еліта нації, долучаються до цехів і майстерень нашого доросійщування.

Невипадково провідниками специфічної російської інтерпретації традиціоналізму слугують культурно знекорінені етномаргінали, часто з минулим кримінальників і антиукраїнських політичних екстремістів, які все ще, попри перехід про людське око на український бік та згадування з тактичних міркувань про УПА, прихильні до ідеї «Російського світу» та «слов’янського братства». Їхня мета – звести нанівець бодай якусь відносну привабливість усього українського, домогтися, щоб в українському інтелектуальному середовищі українська культура, українське світобачення стали остаточно дисфункціональними, просто «непотрібними», щоб самі українці лишили її купці поверхнево національних демократів, – і тоді вся нація як певний відносно цілісний не лише етнополітичний, а й цивілізаційно-культурний комплекс не матиме жодної історичної перспективи. Коли утвердяться преференції Евразії та престижність кровожерної евразійської геополітики, одним зі знарядь якої в Росії є скаламучений, перетлумачений традиціоналізм, згасаюче українство залишиться без майбутнього. Його зітруть на порох.

Сотні сайтів з конденсованою дуґінською маячнею покликані заполонити думки й уяву, не лишивши місця для більш-менш продуктивного власне українського сенсоутворювання, привчити бачити світ російськими очима, питатися поради в їхніх ідолів, деякі з яких хитромудро всунуті поміж загальновизнаних традиціоналістських клясиків, хоча належали до протилежного «Третьому шляхові» табору. І спадок самих цих клясиків-европейців українцям пропонується споживати не просто в російському перекладі, але й, як годилося колись у тоталітарному Совєтському Союзі, із відповідними передмовами й примітками, що корегують певні неприємні для російських імперців аспекти, – а часто й не навпростець із першоджерел, а в специфічному відбитті Дуґіна, котрий наперед визначив, що хороше й правильне, а що погане й хибне. Недобре те, що в умовах інформаційного засилля його писанини відкриті, щирі та добродушні українці можуть сприйняти Дуґіна як дійсного «метра» й некритично засвоїти спершу дрібні сумнівні моменти його вчень, неправдиві відомості, хибні та заанґажовані тлумачення, а далі й окремі концептуальні положення, відмінні, серед іншого, від традиціоналістичної клясики.

Знайти аргументовану й ґрунтовну англомовну критику дуґінізму не так легко, а сайти – ось вони. Пропаганда просочує їх від початку до кінця. Навіть якщо свідомий українець зробить спробу відмежуватися від Дуґіна-«політолога» та зосередитися на начебто суто філософських аспектах творчости Дуґіна-«мислителя», він усе одно не уникне сили-силенної інформаційних закладок, які покликані спрямувати думки в кремлівське стійло.

Замість того, щоб увійти в інтелектуальну Европу через двері, як усі люди, маємо лізти в печально знамените вікно, не помічаючи різниці між справжнім традиціоналізмом і його російським ґенно-модифікованим гібридом.

Суспільствознавець Юліян Вассиян, думки якого напрочуд реально відображають і сучасний стан українського інтелектуального простору, говорить про особливу українську «податність на впливи крикливих теорій» [Вассиян Ю. Степовий сфінкс. Суспільно-філософські нариси. – Торонто: Євшан-зілля, 1972. – Т. 1. – С. 74], викликану відсутністю власного розвиненого світобачення. Ще трохи – й ті, хто радує Дуґіна та його адептів начебто поміркованістю в національному питанні, почнуть дивитися на світ крізь призму російського сприйняття, визнавши його більш сучасним, більш просунутим. Не в останню чергу відштовхування, в тому числі й тими, хто претендує на звання націонал-патріотів, під різними приводами власне української націоналістично-філософської спадщини пов’язане з тим, що остання є великою мірою спрямованою проти російської імперської ідеї, в той час як новітні націоналісти й псевдонаціоналісти часто, навіть коли того не помічають, перебувають під упливом російської пропаганди, російського бачення проблем, процесів і явищ, приймаючи трактування, зроблені за них провідниками неокомуністичного шовінізму й евразійства.

Існує постійна загроза, що спраглих до нового освічених українців вбудують у псевдотрадиціоналістичні російські проекти, котрі допомагатимуть робити Україну цивілізаційно маргінальною державою і невиразним аморфним міжсвіттям етносу без власної ідентичности. І мудрий Дмитро Донцов, який гостріше за всіх відчував, що отрута московської пропаганди проникла в усі партійні середовища, включно з націоналістичним, що націю вбирають у чужинецький теплий кожух, не на неї шитий, писав пророче про найстрашніше: «... Коли цей процес дійде свого кінця, це не є виключене, що колобіг подій завершиться і замість червоного московського Бонапарта, на троні кремлівськім засяде знову білий цар, як по упадку Бонапарта, засів в Тюільрі Бурбон. Коли б настав час такої переміни, коли б Московщина виступила вже одверто зі своїми традиційними ідеями — де буде той український традиціоналізм, який міг би протиставитися традиціоналізмові московському й згуртувати під своїм стягом національні сили на Україні? Де буде ідея самодержавства української нації? Де буде ідея українського незалежного селянина? Де буде наша оправдана ксенофобія, ненависть до зайди-насильника? Де буде ідея «луччих людей», великих в обличчі великих завдань? Де буде ідея власної мілітантної церкви? Де буде гаряча віра? Де реакція проти космополітичних сил, що сараною знову пробуватимуть розсістися на знесиленій Україні? Де войовничий дух, так потрібний для нації, шматованої захланними сусідами? Де ідея твердої державної екзекутиви, ідея старо-козацького воєнництва? Всі ж ці ідеї опльовуються новітніми «прогресистами», як «реакційні»! А тоді буде таке: так, як у 1917 р. соціялісти, москволюбці, антимілітаристи і антидержавники наспіх почали перемальовуватися у колір самостійників і мілітаристів, так і «прогресисти» наспіх почнуть перемальовуватися на традиціоналістів, але буде запізно. Велика небезпека буде тоді, коли за браком виразного стягу національно-українських традицій, маса українська – як за стягами Денікіна і Врангеля – побіжить за стягами московського новомонархізму чи новотрадиціоналізму» [Донцов Д. Московська отрута. – Торонто: Спілка визволення України, 1955. – С. 121-122].

Ті ж, хто не захоче ставати під чужинський прапор, повинні визначитися, на чиєму вони боці, й сміло творити наш власний дискурсивно-інтепретативний вимір неспотвореної традиціоналістичної ідеї, нашу власну мережу сенсів, закорінених у ньому, нашу власну картину світу, котру зможемо протиставити російській.

Українець мусить почати дивитися на речі власним поглядом, шукати відповідей на питання клясиків традиціоналізму у власній душі та творити власний конкурентноздатний культурний простір – европейський, а не евразійський.

Зокрема, Традиціоналістичний Фронт, який би об’єднав усі вкраїнські дослідницькі групи ґенонівсько-еволівського напрямку, став би можливістю для українців «вислизнути» з-під опіки Москви у власні дискурсивні стратегії, у власну діялогічну ситуативність, в інакшість своєї гри смислових коваріяцій, де знайдеться місце й питомій, а не московсько-петербурзькій великодержавницькій ідеї.

Колись Олег Ольжич написав про українську націю, що «міт великого Роду жене її вперед по історичному шляху, що над ним світить сонце провідної ідеї її свідомости – огненно-сліпуче сонце Слави, в боротьбі за яку нація знаходить своє світове післанництво» [Кандиба Олег. Сонце Слави. – Б.м., 1947. – С. 16]. І українство не зверне з цього шляху, не дивлячись ні на які спокуси.
SOL

Мустафа Наййєм: А что с нами сделает Путин после того как накормит и обогреет?

Оригинал взят у falangeoriental в Мустафа Наййєм: А что с нами сделает Путин после того как накормит и обогреет?

http://falangeoriental.blogspot.com/2012/12/blog-post_8496.html


Довелось вчера говорить с одним коммунистом о ЕЭП и Евросоюзе. Цитата почти дословная:

"Вот ты мне скажи, зачем вам та Европа? Ну на кой черт она вам сдалась?! Вы как в том анекдоте. Стоят, значит, на разоренной обнищавшей ферме худющая свинья и уже совсем костлявая корова. И одна другой говорит: слышишь, кума, а пошли вон за холмом богатый колхоз, там накормят, напоят, согреют. Идут, значит, а по дороге встречают Шарика. Блохастого такого, худого, весь в грязи... Слышь, говорят, Шарик, а пошли-ка с нами. А Шарик им: нет, говорит, вы чего?! Я тут остаюсь - у меня тут перспективы... Корова со свиньей в шоке переглядываются: Шарик, ты чего сдурел? Какие тут нафиг перспективы?! А я, говорит Шарик, подслушал тут один разговор в сельсовете – говорят, если и дальше так продолжится, то все скоро у Шарика сосать будут. Вот так и вы со своей Европой! Забили себе голову черт знает чем. Поверь мне: этого не будет никогда! Пока вас Европа держит на голодном пайке, Путин в очень комфортных условиях ждет, когда мы к нему приползем… Спешить надо".

Ну, кто Шарик я догадался. Насчет коров и свиней тоже вроде ясно - у нас немного политических сил, которые тянут страну в ЕЭП. А вот что с нами сделает Путин после того как накормит и обогреет, спросить постеснялся.
SOL

Ірина Фаріон: Я належу до нації

Оригинал взят у falangeoriental в Ірина Фаріон: Я належу до нації

http://falangeoriental.blogspot.com/2012/12/blog-post_7.html

"... Я належу до нації, яка завжди була готова виявити мілітарний спротив. Бо, якщо вона не готова захищати себе зі зброєю в руках, то вона абсолютно не має перспективи. А те, що українець завжди вмів перейти до такої форми боротьби у межових ситуаціях виживання – це факт. Починаючи від створення на українському прикордонні Запорізької Січі (хоч починали вони як банальні здобичники, а вже потім вони стали політичною і національною силою), відтак Українська Галицька армія, Січове Стрілецтво і закінчуючи її величністю Українською повстанською армією. Саме це є реальні армії. Ми ж не будемо говорити про сучасну українську армію, яка то листячко замітає, то асфальт фарбує, то обслуговує якогось дивного міністра, що не володіє державною мовою. Не можна виховувати покоління, не розповідаючи йому про те, що коли тебе хочуть вбити, ти мусиш себе захистити. Інакше ти скоюєш самовбивство".
SOL

Іван Пелипишак: Істинна сутність "русского міра"

Оригинал взят у falangeoriental в Іван Пелипишак: Істинна сутність "русского міра"

http://falangeoriental.blogspot.com/2012/12/blog-post_1560.html

Найбільшою загрозою для України на сьогоднішній день є Росія. Не держава РФ, не Путін зі своїм гебешним апаратом і не Митний союз зі всією економічною та політичною непривабливістю, а сама "русская інтернациональная ідєя", яка не визнає права на існування інших націй, окрім російської політичної нації.

Ми часто говоримо про геноцид, що чинила Рашка протягом століть свого існування, та не всі сьогодні хочуть визнавати його, оскільки геноцидом називають тільки геноцид, чинений проти євреїв, вірмен та ін. націй, що носив виключно етнічний (етноцид).

Україна і українці ж зазнали іншого геноциду, а саме національно-політичного геноциду, коли знищували не етнічних неросіян, а тих, хто виокремлював себе серед підданих чи то Русскаго царя, чи Савєцкай рассіі.

Тобто усе було набагато складніше, бо русскіє насправді не етнос, не суперетнос, а політична супернація, століттями створювана посередництвом постійних утисків та принижень завойованих націй з метою їх русифікації (згадаймо відоме "обрусєвший кавказєц, обрусєвший малорос і т.д."). А Рассєя - це такий собі глобалізаційний проект, що визрів на фоні диких азійських татаромонгольських степів під управлінням германських та єврейських керовників, які мали на меті створення альтернативи Заходу, особливістю якого є Православіє - місцевий варіант християнства, носіями та почитатаелями є представники т.зв. "русскава міра" (території, де розуміють т.зв. російську мову - мову спеціально створену під цей праваславний глобалізаційний проект на основі південнословянських діалектів).

Російський культурний простір, чи простіше "русскій мір" - це територія вічнопанівного феодалізму (з елементами рабовласництва) з самоврядуванням, на чолі якого стоять бояри - олігархія. Причому цей лад настільки стійкий і непорушний як ззовні, так і зсередини, що спокійно існує понад тисячу років, постійно трансформуючись, тобто змінюючи форми, але незміст...

Тому боротьба проти "русскава міра" - це не якась ідєйная борьба за право націй на самовизначення, а боротьба простих людей (особистостей) за звільнення від рабства, за свободу особистості, за щасливе майбутнє, за можливість вільно пересуватись по світу, а не бути прикріпленим до одного феодала...

Борітеся - поборете!!!
https://www.facebook.com/goutsoullac/posts/395677700506688
SOL

Не плачте душею, мій друже Ковалю...

Оригинал взят у falangeoriental в Не плачте душею, мій друже Ковалю...

http://falangeoriental.blogspot.com/2012/12/blog-post_7093.html



Василь Лютий виконавець пісні,розповідає, що автор її музики і слів -- український повстанець Микола Матола,написана вона була у 1949 р., а вже потім, в 60-і роки, перекладена російськими виконавцями і стала "білогвардійською".

Четверту добу уриваються плови,
Сльозиться у схроні зволожений мур.
Не плачте душею, мій друже Ковалю,
...Бо дуже нелегко й мені самому.
Уже котрий тиждень чекаємо грипсу,
Коли запалає Вкраїна в огні.
Мій друже Ковалю, затягнемо пісню,
Бо дуже нелегко й самому мені.
Кудись наші коні помчали далеко
І долю понесли у зоряну ніч.
Нам сниться в розлуці згорьований батько,
Зсивіла дружина приходить у сні.
А нам би одверто агітки лукаві
Розбити об святість твердої руки.
Та іменем нашим свої чорні справи
Ізнову прикрили московські полки.
І мачуху долю, й брехливу неславу
Нам подарували звитяжні роки.
Тож будьмо незламні, мій друже Ковалю,
На славу Вкраїні, на вічні віки!
SOL

Национализм – естественное чувство

Оригинал взят у falangeoriental в Национализм – естественное чувство

http://falangeoriental.blogspot.com/2012/12/blog-post_163.html

«Национализм – естественное чувство самосохранения, возникающее у наиболее сильных представителей нации, в минуты наивысшей угрозы её исчезновения»

Milliyetçilik-xalqın içindən çıxan güclü xarakterli insanların özünü qorumaq,millətinin,dilinin,dövlətinin itməməsi üçün göstərdiyi təbii hisslərdir.
SOL

Juan Luis Guerra - Yo soy soldado

Оригинал взят у falangeoriental в Juan Luis Guerra - Yo soy soldado

http://falangeoriental.blogspot.com/2012/12/juan-luis-guerra-yo-soy-soldado.html


Господа можно славить разными способами - и, как выяснилось, даже с помощью зажигательного латиноамериканского танца меренге! Кстати, это танец доминиканский. Да-да, каламбур))) но вы ж поняли - имеется в виду Доминиканская Республика)

Ниже приводится жизнеутверждающий текст на испанском.

И, при всей экспрессии мелодии, пусть только кто-то скажет, что танец наш лишён 
благочестия! :))

 

Soldado
(juan luis guerra)

soy soldado del Padre y del Hijo
soy soldado de Su Santo Espíritu
soy soldado de voz y trompeta
aleluya, soldado de guerra

uey, soy un soldado
(amén)
soldado de Cristo
muy bien armado

y protegido
traigo mi espada
de doble filo
pues Su palabra
llevo conmigo
y soy un soldado

soy soldado del Padre y del Hijo
soy soldado de Su Santo Espíritu
soy soldado de voz y trompeta
aleluya, soldado de guerra
Collapse )

hey, soy un soldado
(amén)
lucho en ciudades
contra tinieblas
y potestades
soy un soldado
de Testimonio
odio serpientes
y ato demonios
en el nombre de Cristo, soy

...coro...

hey, soy un soldado
(amén)
hombre de milicia
con la coraza
de su justicia
soy un soldado
soy un ungido
rompo ataduras
del enemigo
en el nombre de Cristo, soy

...coro (2 veces)...

soy soldado
traigo mi espada
soy soldado
de doble filo
soy soldado del padre y del hijo
pero te digo que yo
soy soldado
su palabra
soy soldado
traigo conmigo
soy soldado de su santo espíritu

(lucas 10:19 ... juan 3:16 ... efesios 6:12)

coge bien tu espada
(amén)
la victoria es nuestra
da un grito de guerra
un grito de guerra [bis]

soy un soldado, oh...

и так далее))
SOL

Олег Гуцуляк: Опять не мы

Оригинал взят у falangeoriental в Олег Гуцуляк: Опять не мы

http://falangeoriental.blogspot.com/2012/12/blog-post_10.html

ОПЯТЬ НЕ МЫ

Опять – не мы. Весна народов
сменилась осенью. Зимой
уйдет последняя со мной
оставшись верная сегодня

надежда… Но и ей предать
придется сны о счастье наций…
И лишь тогда опять Гораций
воззвет из Рима юных рать.

Придут – как новые фаланги,
как плоть от плоти – лес густой,
кентаврами небесной Стои
и Александрами на танках.

И радуется пусть Сенека,
и капуцины пусть в мольбе
к Отцу Небесному побед
возденут души жертвой века.

2012

В действительности социальными силами, продолжающими миссию Рима-Катехона, являются именно носители святости, представленной в разной формы героических (и бедствующих) Орденах. Именно в последних «… периодически восставала Европа истинная – Европа Анте Павелича, легиона Шарлемань, Европа ОУН и ИРА, наследница кельтских, германских, славянских, и, конечно – гуннских, как бы кто скептически не воспринимал это понятие – дружин... Именно образы прошлого должны в наше время помочь сформировать конструкцию, на основе которой воспрянет из небытия истинная, первозданная Европа, поставив точку и в истории Рима, и в истории Орды» [Туленков Д. К Европе, возрожденной на принципах Традиции!: Интервью с координатором общности «Идель-Урал» – регионального отделения “Thule-Sarmatia”, Екатеринбург, 2005 г. // http://www.mesogaia-sarmatia.narod.ru/thulenkov-interw.htm].

«Аватары» Рима существуют в форме «эспедиционных корпусов» – от странствующих в кибитках царств киммерийцев-скифов-сармат-венгров-татар, рыцарских орденов эпохи Крестовых походов до Христианской милиции (казачества) с не менее странствующей по островам Запорожья «Сечью», континентально «блуждающего государства», которым была Великая Армия Наполеона Бонапарта и таких же странствующих в повозках прериями Колонии-Острова пионеров Дикого Запада. В конце концов, их всех можно определить как «Наша Европа».
Но «... Наша Европа – это совсем иное, отличное от нынешнего «европейства». Дух Святой нынешнюю «страсбургскую Европу» покинул! Об этом говорят даже католические священники. Наша Европа – это Теодорих Великий, Карл Мартелл, Фридрих II Барбаросса, Бертран де Борн, Снорри Стурлусон, Готфрид Бульонский, Данте Алигьери, Новалис, Гёте, Шеллинг, Шиллер, Стефан Георге, Эзра Паунд, Райнер Мария Рильке, Луи Фердинанд Селин и Кнут Гамсун … Дух Священной Европы – одно, её современное лицо – совсем другое. Колизей эпохи римских цезарей отличается от нынешнего Колизея, загаженного откормленными кошками. Наша Революция – Белая, Аристократическая, Имперская, Ортодоксально-Нордическая. А это совсем другое! «Майдан» – нечто более приземлённое, внешне «революционное». Его хватит ненадолго … Наша же Революция – не кровавая баня гражданской войны (пусть даже под знамёнами Че Гевары «справа»), … – ещё впереди! Нашу Европу строить нам, Офицерам Дхармы, а не раскормленным, заплывшим жиром, скандинавам или немцам. Мы реалисты, бьющиеся за идеалы. Hаши идеалы – идеалы Свободы, Справедливости, Верности Истокам» [Ильинов А. Ориентиры: Наша Европа … // http://www.mesogaia-sarmatia.narod.ru/].

Вл. Ешкилев настаивает на том, что эта борьба между аватарами Рима и Карфагена не борьба на уничтожение, но лишь извечное «… соревнование и сосуществование двух форм коллективно-кочевого – Орды и Антиорды. При этом Антиорда была одновременно и антигосударством, что бы там не рассказывали историки о «зародышах государственности» в разбойничьих гнездах посреди днепровских плавней… Орда и Антиорда живут на исторической прямой, не ограниченной ни единой точкой. Они живут «в никуда». Нынче они живут не в степях, а в нашем подсознании. Живут себе «в никуда»…» [Ешкилев В. … орда, антиорда … // http://www.mesoeurasia.org/archives/2068].

Но утвеждать на этом основании, что между Ордой и Антиордой, Сушей и Морем, Эпистемой и Капиталом возможен и вполне естественен мирный раздел сфер влияния, и что борьба между ними обычно ведётся лишь за доминирование в системе взаимного сосуществования и носит чаще либо дипломатический характер, либо характер мелких позиционных пограничных стычек, – ложь.

Как никогда, в действительности, враждебные друг другу сущности кардинально различны.

Капитал-Ваал-Молох-Арканар – его истуканы и алтари везде.

Эпистема-Иосия-Агафокл-Румата – сокрушающий их молот, молния Илии-пророка.

И, естественно, между ними компромисса не предвидется.
SOL

Александра Кужель: Мы живем в стране, где люди не смогли дать силу праву и потому дали силе право

Оригинал взят у falangeoriental в Александра Кужель: Мы живем в стране, где люди не смогли дать силу праву и потому дали силе право

http://falangeoriental.blogspot.com/2012/12/blog-post_11.html


Для меня, как и для многих, выросших в СССР, словосочетание «права человека» (а в том, что для всех, живущих в тоталитарной, пусть даже и великой, по мнению многих, державе, права человека были неким фантомом), неразрывно связаны с именем Сахарова. Это гораздо позже академик Лихачев назовет Андрея Дмитриевича настоящим пророком, призывавшим своих современников к нравственному обновлению ради будущего. А тогда для меня он был просто человеком из недосягаемого мира. Мира, в котором права человека были динамической линией судьбы, поводом доказать свое достоинство. Мира, в котором никогда и никого не преследуют за убеждения.

Права человека – это было нечто, противостоящее интеллектуальной несвободе, власти унылой обрюзгшей бюрократии, конформизму, которые разрушали общество и вели, и мы это явственно ощущали, к застою и распаду. Для меня, и я уже об этом много раз писала, спасением была авторская песня.

Как же давно это было! В такой же самый день 10 декабря 1975 академик Сахаров произнес свою знаменитую речь «Мир. Прогресс. Права человека» на церемонии вручения ему Нобелевской премии Мира. Он говорил о том, что мир, прогресс и права человека – это цели, которые неразрывно связаны, нельзя достигнуть какой-либо одной из них, пренебрегая другими. И еще о том, что лучше освободить некоторое число людей в чем-то виновных, чем держать в заключении и истязать тысячи невинных.

Никогда бы не могла себе представить, что на 21 году Независимости Украины слова Сахарова о недопустимости преследования за убеждения снова будут актуальны. И тем не менее, мы снова оказались в призраке той страны, где в тюрьмах и лагерях сидели политзаключенные.

Мы живем в стране, где Уполномоченная Верховной Рады по правам человека в День прав человека заявляет о том, что основная проблема с правами человека в Украине состоит, оказывается не в том, что у нас полностью отсутствует правосудие, подмененное волей самого главного монарха и тысячами волями монархов помельче, нет равенства прав и никто не соблюдает законы, а в том, что народ не знает своих прав.

Мы живем в стране, где люди не смогли дать силу праву и потому дали силе право.
SOL

МИД Украины осудил попытку России героизировать сталинский режим

Оригинал взят у falangeoriental в МИД Украины осудил попытку России героизировать сталинский режим

http://falangeoriental.blogspot.com/2012/12/blog-post_542.html

В Министерстве иностранных дел Украины осудили попытки в России показать сталинский режим в положительном свете.

Об этом заявил директор департамента информационной политики МИД Украины Олег Волошин в ходе видеомоста Киев-Москва "Героизация нацизма. Можно ли остаться в стороне?", сообщают Новости Украины.

"Сталинский режим уничтожил свой народ в более значительной степени, чем это сделали немцы за четыре года. Поэтому давайте будем честными, ведь когда в России сегодня называют Сталина эффективным менеджером, для нас это так же неприемлемо, как и те высказывания, согласно которым Гитлер - освободитель", - сказал Волошин, которого цитируют Украинские новости.

Дипломат отметил важность того, чтобы российское общество слышало правду о том, что и в 1917-м году пришла к власти "такая же банда, по сути, которая резала и убивала своих".

"Вот когда мы дождемся от российской власти не разговоров о том, что Россия и без Украины эту войну бы выиграла... Мы знаем, что это наша общая победа и без нас вы бы не выиграли", - подчеркнул Волошин, обращаясь к российской стороне.
SOL

Евгения Халькатла: Власть в России убивает гуманитарную науку!

Оригинал взят у falangeoriental в Евгения Халькатла: Власть в России убивает гуманитарную науку!

http://falangeoriental.blogspot.com/2012/12/blog-post_12.html

Маразм какой-то: сначала большинство ведущих Вузов (архитектурный- МАРХИ, РГГУ, литературный ЛИ им. Горького и многие другие признаны неэффективными, теперь это:

Министерство Культуры РФ подготовило проект закрытия научно-исследовательских гуманитарных институтов. По результатам заседания Общественного Совета при МК РФ от 6 декабря 2012 года принято решение о закрытии подведомственных министерству институтов (Государственного института искусствознания, Российского института культурологии, Российского научно-исследовательского института культурного и природного наследия имени Д. С. Лихачева и Института истории искусств (Санкт-Петербург)) и создании на их основе единого гуманитарного центра со штатом в 100 человек. Это – смертельный удар по структурам не только наименее затратным, но и наиболее сущностным для духовного здоровья и развития страны! Неужели институт, созданный в 1943 г., в разгар войны, будет уничтожен в наше время? (http://www.forum-tvs.ru/index.php?s=06a56c459cce6e1db10c54fd71e38ac4&showtopic=99744)

Я родилась в 1990 и отношу себя к поколению родившихся в 1988-89гг., после нас был кризис рождаемости и вообще те, кто младше- несколько иного склада. Так вот мы стали стали жертвой многочисленных "реформ" образования и уровень грамотности у нас действительно ниже, чем у людей, скажем, 1970-х.

Школа в мои годы учёбы была чем-то ужасным: учителя вместо того, чтобы нас учить, закатывали истерики и жаловались на жизнь, были постоянные сокращения программы и было непонятно, что же учить, а что пропускать, вместо традиционных предметов вводились новые. Так например, старшеклассники учились 10 классов с 4м, а я уже из 3-его перешла в 5й, но заканчивала 11кл. В аттестате у меня стоит астрономия, которая не преподавалась, вместе с "основами экономики", ОБЖ и какой-то ещё фигнёй, которая преподавалась, отняв часы у русского языка, математики и других "традиционных" предметов. Как раз я уже сдавала ЕГЭ (правда только по русскому, если бы пришлось сдавать математику- я бы провалилась), а после меня младшие друзья сдавали уже несколько ЕГЭ...

Уже нам было очень сложно поступать в Вузы, и я вижу, как отсекается у людей доступ к высшему образованию сейчас с  каждым годом.

А поступив в Вуз, несчастная молодёжь сталкивается с массой предметов, отвлекающих от основной специальности, а кроме того с бальной системой и с различными расценками.
Мне повезло тем, что я поступила в ВУЗ на бесплатное обучение, и у нас ещё не ввели бальную систему, профессиональную  часть учебных дисциплин нам читали кандидаты наук,  выпускники МГУ и РГГУ, поэтому когда я встречаю своих коллег- ровесников (искусствоведы, музееведы и культурологи) из целого  ряда других Вузов, то я объективно понимаю, что нам ПСТГУ дал качественное образование в профессиональной части.

Но год от года и то, что было у нас хорошего, становится меньше, а всякой шелухи- больше.
Теперь летом мне предстоит защита в магистратуре и на повестке дня устройство на работу и поступление в аспирантуру.

А куда же мне поступать (вопрос риторический), если само государство проводит диверсию против моей сферы деятельности.

Часто слышу от учёных мужей, что молодёжь в науку не идёт. Напрасно, я знаю N-е количество альтруистов- энтузиастов, которые идут и пойдут, так не закрывайте же перед ними двери!!!

Я как -раз таки  думала пару дней назад: поступать ли мне в Иститут Искуствознания к А.С. Преображенскому или к Хромову О.Р. в Российскую Академию художеств....Потом залезла в Интернет и увидела петицию, так все мысли как рукой сняло...
SOL

Есть только одна - Божья реальность!

Оригинал взят у falangeoriental в Есть только одна - Божья реальность!

http://falangeoriental.blogspot.com/2012/12/blog-post_3859.html


«Пока Христос и мир понимаются как два царства, сталкивающиеся и теснящие друг друга, нам остается малоприятная альтернатива: отказавшись от цельной реальности, ми либо выбираем Христа без мира, либо мир без Христа, и в обоих случаях обманываем себя…Нет двух реальностей, есть только одна, и это – Божья реальность, откровенная в Христе в реальности мира. Приобщаясь ко Христу, мы входим одновременно в реальность Бога и в реальность мира. Реальность Христа включает в себя реальность мира...Идея двух царств, вновь и вновь овладевающая исторической церковью, Новому Завету чужда»

(Дитрих Бонхёффер. Этика. Взято из: Эрик Метаксас. Дитрих Бонхёффер. Праведник мира против третьего рейха. Пастор, мученик, пророк, заговорщик. М.: Эксмо, 2012. - С. 528)
SOL

Вот

Вот вид плагиата - http://dialogs.org.ua/ru/project/page22134.html (некий Олесь Ильченко)
В статью просто вставлен список литературы (без ссылок в самом тексте)
из моей печатной (несколько сокращенной) версии статьи Гуцуляк О.Б.
Інтровертний та екстравертний аспекти української ментальності в
перспективі між націоналізмом та космополітизмом // Стосунки Сходу і
Заходу України : суб’єкти, інтереси, цінності. Збірник наукових праць. –
Луганськ : Знання, 2007. – С.275-285.
Полный текст моей статьи тут - http://goutsoullac.blogspot.com/2010/11/blog-post_446.html