May 2nd, 2014

Я Африка

Мои твиты

RESIST

"Марш величі духу" і парад вишиванок 27 квітня у Львові на честь героїв дивізії "Гали

RESIST

Анатолій Потапенко: О свободе

Оригинал взят у falangeoriental в Анатолій Потапенко: О свободе

http://falangeoriental.blogspot.com/2014/04/blog-post_698.html

Свобода аристократична, а не демократична. Огромная масса людей совсем не любит свободы и не ищет ее. Свобода для меня изначальна, она не приобретена, она есть a priori моей жизни. Идея свободы для меня первичнее идеи совершенства, потому что нельзя принять принудительного, насильственного совершенства. Все в человеческой жизни должно пройти через свободу, через испытание свободы, через отвержение соблазнов свободы.
RESIST

Олена Семеняка: Про трагедію і про перемогу Дивізії "Галичина"

Оригинал взят у falangeoriental в Олена Семеняка: Про трагедію і про перемогу Дивізії "Галичина"

http://falangeoriental.blogspot.com/2014/04/blog-post_28.html

Ернст Юнгер - це людина, яка починала з того, що відмовилася від пораженчества і жалю з приводу участі й програшу німців у першій світовій війні, не кажучи про "махровий матеріалізм" писак-пацифістів на зразок Барбюса. "Війна - наш батько, він зачав нас в окопах...", "Тільки побачивши силу матерії, ми зрозуміли силу ідеї, тільки побачивши плідність жертви, ми зрозуміли цінність людини і відмінність рангів між людьми...", - тобто має сенс тільки ідея і субєктивна диспозиція солдата-воїна, його готовність виносити власні духовні трофеї з горнила війни.

І навіть з поправкою на ще трагічніший досвід вояків дивізії "Галичина" повністю приєднуюсь до висновків Ігоря Загребельного: "Хлопці, котрі зголосилися до Дивізії, не читали Ґенона або Еволу. Напевно, навіть Шпенглера читали лише одиниці. Вони не роздумували про Калі-югу та консервативну революцію. Вони просто були християнами, українцями, європейцями, чоловіками і робили те, що мали робити. Робили у простоті серця, у вірі і любові. Вони боролися за вільну Вітчизну та християнську Європу. Чи мали рацію лідери підпілля, котрі засуджували створення Дивізії? Спірне питання. Чи вдалося дивізійникам здобути державність? Не вдалося. Чи дала їхня збройна боротьба якийсь «практичний» результат? Безперечно, адже та ж сама Битва під Бродами значною мірою затримала більшовиків, а це дало змогу багатьом цивільним українцям евакуюватися і таким чином врятувати себе від орди. Та найперша заслуга дивізійників – це те, що вони просто вірили і боролись, адже, як слушно зауважував о. Нагаєвський, «Жертву полеглого вояка класифікує ідея, за яку він віддав своє життя, а не виграна війна. Воєнне щастя змінливе, і той, хто програв учора, може виграти завтра» (http://zentropa.net/teksty/diviziya-galichina-tragediya-odnogo-hrestovogo-pohodu.html).

Вояки, що загинули, зупиняючи московські танки під Бродами чи очищуючи Словенію від тітовських банд, не просто загинули – вони згоріли так, як згорає у земній атмосфері метеорит. Занадто чужою була для них «атмосфера» війни, що тривала між чужими імперськими центрами, між трьома базовими ідеологіями Модерну. У цьому полягає трагедія Дивізії «Галичина», у цьому полягає її перемога.
RESIST

Ukrainian Nazionalists, Kyiv, 29.04. 2014

Оригинал взят у falangeoriental в Ukrainian Nazionalists, Kyiv, 29.04. 2014

http://falangeoriental.blogspot.com/2014/04/ukrainian-nazionalist-kyiv-2904-2014.html

Смолоскипна хода пам'яті Небесної Сотні. Марш Живих і Полеглих.

























29 квітня смолоскипна хода пам’яті Небесної Сотні з перешкодами, але відбулася, й сам факт появи такої протидії на нашому шляху краще за все свідчить про те, що ми обрали правильний спосіб, час і місце для її проведення. Зібралася велика кількість українців, які прийшли віддати шану героям Майдану, взявши участь у факельному марші в День поминання, зокрема дівчат і в тому числі з інших міст на зразок моєї подруги із Фастова, що відгукнулись на прохання доповнити символічну й естетичну композицію ходи тихим вогнем лампадок. Захід відвідало й багато журналістів, які охоче брали інтерв’ю, знімали й фотографували учасників маршу як під час побудови колони, так і в гущі сутичок із Самообороною Майдану, про склад і сутність якої йтиметься нижче.
Окрема подяка Соціал-Національній Асамблеї (Патріоту України) та іншим активістам Правого Сектору, які підтримали ходу разом з організацією С14 (ВО Свобода), – саме вони створили видовищний та міцний стрижень маршу, навколо якого гуртувалися учасники ходи, в тому числі члени «Братства» та свободівці-волонтери. Чорна форма, балаклави, прапори й, звичайно, вивірена у численних битвах та революційних мітингах злагодженість й одностайність рухів й зіграли роль тих чинників, завдяки яким матеріалізувався задум маршу. Своєрідний «Іноземний Легіон» Майдану разом з іншими членами С14 був з нами від початку, допомагаючи розлити керосин у смолоскипи, й до самого кінця, коли учасники ходи ставали на коліна на знак пошани перед самопожертвою Небесної Сотні під стінами Михайлівського собору. Але найбільше ми завдячуємо тим бійцям СНА й активістам Майдану, які взяли на себе удар «алкосотні» і яких відвели в медпункт біля ст.м. «Хрещатик» – ми в боргу перед вами. СНА своїх поранених повезли до лікарні.
ПЕРЕБІГ ТА ІДЕЯ МАРШУ
Поки колона готувалася до руху, чекаючи на той момент, коли сутінкове небо перейде в нічне, навпроти КМДА виступили організатори маршу Ігор Гаркавенко й Дмитро Різниченко. Дмитро почав з нагадування про безсмертний подвиг Небесної Сотні, що, на жаль, прожив не так-то довго в пам’яті співвітчизників, які винесли з її самопожертви лише істину смерті, але не істину беззастережного й безстрашного опору ворогам за умов бездіяльності, зрадництва й саботажу політиків й командувачів ЗСУ, адже ми прагнемо показати, що не тільки пам’ятаємо, а й готові наслідувати героїчний приклад воїнів. Не випадково у програмі заходу було символічне прощання з патріотами, які збираються відправитись на Схід на війну з окупантами й сепаратистами (відповідь тим членам «алкосотні», які вважають, що зараз час боротися, а не «гуляти з факелами»).
Аналогічно, Ігор Гаркавенко ще раз публічно пояснив мотиви, цілі та ідею маршу. Для цього він, по-перше, дав оцінку нашому стану бойової готовності – висока, але тільки в справжніх патріотів, революціонерів, націоналістів, тоді як ширші маси громадян, не кажучи про керманичів держави, повністю деморалізовані й налякані російською анексією Криму й окупацією Сходу, забувши про всі наші перемоги, виправдовують свою пасивність й боягузтво небажанням «створювати картинку для Путіна», «дестабілізувати ситуацію» й «зривати вибори», – і порівняв цей стан з мало не 90 % підтримкою агресивної політики Путіна з боку російського населення, його багатотисячною армією та єдиною в своєму експансивному пориві великороською імперією.
Звідси, по-друге, він наголосив, що ми зібралися у пам'ять про героїв Небесної Сотні саме для того, щоб показати світу того суб’єкта революції, який нікуди не зник з Майдану і готовий довести до переможного кінця нашу війну із зовнішніми й внутрішніми ворогами.
Цей суб’єкт революції, по-третє, – це Нація як єдність всіх мертвих, живих і ненароджених, і конкретною формою демонстрації цієї єдності є проходження учасників ходи тими місцями, де пали наші герої (вул. Грушевського, вул. Інститутська, Михайлівський собор й знову Майдан), під час якої загиблі ставатимуть у стрій живих.
Нарешті, по-четверте, тими трьома суб’єктами, перед якими виступає наша факельна хода, є, в першу чергу, сама Небесна Сотня, на честь якої організоване дійство, потім – наші зовнішні вороги (Путін та Кремль), і в цьому сенсі ми справді не тільки робимо картинку для російських ЗМІ, а й посилаємо їм досить однозначне й непривітне повідомлення, і, насамкінець – внутрішні вороги, які і є тими людьми, які свідомо й несвідомо працюють на Кремль своєю злочинною нерішучістю, бездіяльністю та репресіями справжніх дієвих патріотів.
Останні виступили вже через пару сотень метрів після того, як почалася смолоскипна хода. Таким чином, до складу внутрішніх ворогів ми свідомо зараховуємо як «алкосотню» Майдану, яка співпрацює з міліцією (впізнали обличчя), так і її керманичів з тимчасового уряду й РНБО та посадовців на зразок Вікторії Сюмар, яка, спираючись на адмінресурс і не розібравшись у тому, що відбувається, повторила кричуще ототожнення факельної ходи на честь Небесної Сотні із замовленням російських спецслужб. І це стосується всіх посадовців, що відділились від народу та революційних ініціатив: ви – симулякр й нікому не цікаві кабінетні маріонетки, які можуть тільки невпопад коментувати те, що здійснили інші. Брехню про «проросійську СНА» повторило ЕСПРЕСО.ТВ, хоча сьогодні їхній кореспондент підходив з’ясувати істину до Ігоря Гаркавенка, а журналісти Громадське.ТВ ходили по палаткам. Також можна лише дивуватися невігластву деяких сотників, які не знали, кому належить жовтий прапор СНА.
БІЙКА З САМООБОРОНОЮ
Однак місцеву Самооборону, що заблокувала перехід до сцени, більше непокоїла не загроза проникнення сепаратистів, а те, що учасники ходи «планують підпалити їм палатки». Типаж людей із Самооборони: не в образу Західній Україні сказано, але усе найгірше, що могло траплятись на її теренах, здається, зараз паразитує на Майдані, являючи собою абсолютну протилежність самовідданих героїв з її різних міст, які боролись і вмирали за країну. Однак не тільки звідти; агресивні, п’яні, грубі в спілкуванні з жінками та необережні в поводженні зі зброєю (вогнестрільна та гранати) особи, яким проплатили захист «народно обраної влади» від волевиявлення патріотів, націоналістів та активістів Майдану, сьогодні не лише дискредитують Майдан, а й становлять небезпеку для життя й здоров’я звичайних громадян, які туди приходять.
Здорова реакція натхненних патріотів, що лише хвилину тому кричали тричі «Слава!» Михайлу Жизневському, на «бикування» тітушок, помічених ще під час мітингів під Верховною Радою, та найп’яніших самооборонівців була миттєвою: відразу почалася штовханина, супроводжувана криками «Ганьба!» і «Мусора!» з боку обуреної і також розлюченої громадськості. Як тільки перейшли у фазу перемовин її окремих членів на зразок мого викладача Капранова С.В. з дружиною із самооборонівцями, які вилізли на барикаду чи вийшли спілкуватися, останні стали мотивувати небажання пропускати колону патріотів вже звичними на Інтернет-просторах аматорськими аргументами, які невдало камуфлюють очевидний моральний та політичний вибір їхніх авторів (на зразок «А хто проводив смолоскипні марші в історії?» – «Римляни, тамплієри, багато хто проводив… Скажіть, а хто сьогодні їздить на автомобілях «Фольксваген?» і т. д.)
Загострення протистояння сталося тоді, коли СНА розкидали щити, якими закривали прохід на Майдан, та й самі сотники усвідомили, що подальша ескалація конфлікту станеться саме з їхньої вини, якщо вони нас не пропустять. Однак як тільки перші ряди СНА опинилися по той бік барикади, мусора з сотні заволали «Балаклави!» й кинулися закривати перехід та відтісняти тих, хто вже пройшов. Полетіла бруківка, деякі з бійців СНА відчули на собі постріли з травматів, моєму другу, який прийшов підтримати ходу, розбили голову, потім випустили газ і почали стріляти феєрверками по головах й ногах людей. Я відійшла з сестрою та дівчатами, які були зі мною, в сторону, зустріла поранених, яких вели в медпункт, а коли повернулася, побачила, що відновились перемовини тепер уже з також побитими сотниками, які на цей раз спробували розіграти карту жертв («ви першими напали») і казочок про те, що з ними не домовились.
Неправда. З сотниками домовлялись, давали координати Ігоря Гаркавенко (Залізна Сотня) й чекали, поки вони висловлять зауваження і побажання, поки ми мало не годину шикувалися в колону – цього не відбулося. Тим сотникам, які наполягали на тому, що зараз комендантський час і балаклави заборонені, відповідали, що пити на Майдані також заборонено, а бійцям СНА, – що, на відміну від «алкосотників», реально борються з сепаратистами на Сході, не можна відкривати свої обличчя перед камерами й інформантами з міліції.
Порадувала солідарність і підтримка з боку громадян. Одна жінка, що «5 місяців годувала сотників», пообіцяла, що більше допомоги від неї вони не дочекаються, десятки чоловіків кричали, що вони розберуться з мусорською і проплаченою сотнею і що сьогоднішні події були для них останньою краплею. Для справедливості скажу, що серед сотників були особи, що не хотіли брати участь в шабаші; афганець, який врешті погодився нас пропустити, сказав, що співпрацює з Правим Сектором, але чомусь наполягав, що вперше бачить тих, хто прийшов вшанувати пам'ять Небесної Сотні – саме по собі неправдиве твердження, не кажучи про недоречність змагань у героїзмі та формат заходу, відкритого і для дівчат або дітей.
Коли нас врешті пропустили (якщо хтось хотів справити враження недопущеної провокації, то їм варто було стояти на проході до кінця), мене стали наздоганяти різні члени Самооборони і питати, чому ми ними так незадоволені і виправдовуватися. Пару осіб, які наполягали на «створенні картинки для російських ЗМІ», допитувались, хто організатор, а коли я взяла відповідальність і на себе, розгубилися і попросили знімати на камеру «лідерів Правого Сектору». Але більшість хотіли вибачатися. Один хлопець запевнив, що ніколи б не приїхав, якби знав, що йому треба буде затримувати нас. Інший сказав, що його зірвали з-під якогось суду для «боротьби з сепаратистами» і що ми «завадили йому поспілкуватися із секретаршами». Як бачимо, у складі Самооборони є люди різного рівня ідейності, але всіх гідних представників варто підключати в альтернативну мережу палаток «Майдан-2», бо на наступному такому заході рівень поляризації загрожує перерости у з’ясування стосунків «стінка на стінку».
Але мети ми досягли, наздогнавши наших під Михайлівским собором і вшанувавши пам'ять Небесної Сотні промовами й хвилиною мовчання. П’яні сотники, що бігли за ходою зі зброєю й залізними прутами й створювали барикади зі щитів, щоб такі «небезпечні злодії», як ми, не повернулись на Майдан, були єдиними, хто намагався зіпсувати марш з тих пір, як ми прорвалися крізь Самооборону. Кажуть, що люди, які дивилися, як ми ставали на коліна перед полеглими, плакали.
ПІДСУМКИ
Мета ходи була не політична, організатори підкреслили, що жодних лозунгів на марші не звучатиме, але всім зрозуміло, що там, де є патріотизм, там є і політична воля, і мілітаризм, і націоналізм. Втративши в символічному плані (смолоскипи, балаклави), ми, тим не менше, довели наш задум до завершення, досягли в плані стратегічному і, звісно, не відмовимось від ініціатив, які продемонструють справжніх господарів Майдану.
Ходу було організовано на Радоницю – велике православне свято поминання мертвих, однак сам задум смолоскипної ходи містив воїнські архаїчні елементи, що й проявилися під час протистояння. Зібравшись в барі по закінченню ходи й переглядаючи репортажі про марш на телебаченні, ми жартували і здогадувалися про те, який зараз паршивий настрій в сотників, що виступили проти нас і зрадили Майдан, не кажучи про пам'ять Небесної Сотні. Дмитро Різниченко також обіграв язичницькі мотиви нашого поминання мертвих, що нагадувало вікінгівські битви на похоронах: «Уявляєте, сидять наші бійці Небесної Сотні у Вальгаллі разом з іншими воїнами, на стінах висять щити, виходить Одноокий і говорить «Хто тут у нас православний?». Вони «Ну, ми». Одін: «Дивіться, вас там поминають». Воїни визирають і бачать нашу бійку з Самообороною».
Іноземні соратники, які сиділи з нами, пообіцяли написати пару слів про «собак Авакова», яких після своєї першої поїздки на Марш Єдності у Харків знають не віртуально. Ігор Гаркавенко із задоволенням констатував, що з часів протистояння з Януковичем саме завдяки нам на Майдані вперше залітала бруківка й феєрверки, шкода лише, що постраждали й наші. Втім, не дарма на оголошенні про захід були слова Шевченка:
«Не плачте, братія!
За нами душі праведних
І сила архистратига Михаїла.
Не за горами кари час».
Дмитро Різниченко, питаючи Михайлівський собор, коли все закінчилося: «Боже, невже ти хотів саме цього? Саме такої смолоскипної ходи у пам'ять про полеглих?», почув у відповідь, як задзвонили дзвони. Але для страхування розказав, як все було, ще й каналу «1+1».
Тож завершую низьким поклоном всім учасникам ходи і тим, із чого починала, – ми все зробили правильно і так, як треба. До нових зустрічей на Майдані!

(с) Олена Семеняка
RESIST

ЗВЕРНЕННЯ ДО СПРАВЖНІХ ПАТРІОТІВ РОСІЇ!

Оригинал взят у falangeoriental в ЗВЕРНЕННЯ ДО СПРАВЖНІХ ПАТРІОТІВ РОСІЇ!

http://falangeoriental.blogspot.com/2014/05/blog-post.html

Среди первомайских шествий и митингов в Петербурге были и демонстрации солидарности с Украиной. К участникам этих акций обратился из Киева активист украинской национальной революции Микола Коханивский:

Христос Воскрес! Друзі, мене звати Микола Коханівський. Я є командиром 1-шої Київської сотні ОУН ім. Євгена Коновальця та координатором Комітету Визволення Політв`язнів. Я був одним з перших, хто починав Київський Майдан 2013-2014 р.

Перше. Хочу подякувати вам, брати, за те, що ви виходите на площі попри всі загрози від чекістьского режиму Путіна й підтримуєте українців в цей важкій для моєї Вітчизни час.

Друге. Не вірте путінській пропаганді, що в Києві наліво й направо вбивають «рускіх людєй»! Ми воюємо з окупантами, а рускіх вважаємо своїми братами. Будучи українським націоналістом, хочу Вам сказати наступне: наш провідник Степан Бандера в боротьбі з совєцьскою імперією зла висунув два гасла: «Свободу народам! Свободу людині» та «За нашу і Вашу Свободу!». Так ось, підтримуючи нас, ви стаєте до певної міри бандерівцями. Але це не є ганебно, це є справа всіх чесних людей — боротися проти сатанинського кремлівського режиму.

Отже, друзі, хай Господь Всемогутній допоможе звільнити нам наші країни від кремлівської окупації!

Свободу народам! Свободу людині!

За нашу і Вашу Свободу!

Слава Україні! Слава Росії!
З повагою,
Микола Коханівський

------

В центре Петербурга горожане маршируют под украинский гимн

Путлер капут!

Петербуржцы поддерживают стремление Украины двигаться на Запад. / Фото: АТН

Также над Невским звучат песни "Океана Эльзы" и "Воплей Видоплясова".

Об этом сообщают "Невские Новости".

В частности, в сообщении говорится, что шествие оппозиционных демократов России, заявленное как антивоенный марш, началось в 12.30 (по Киеву – УНИАН) на Лиговском проспекте, продолжилось по Невскому проспекту и Садовой улице и вскоер завершится митингом на Марсовом Поле.

Возглавляют колонну представители партии Яблоко, за ними следует Демократический Петербург. Во главе колонны движется машина с музыкальной платформой, из которой звучит украинская музыка, в частности, песни групп Океан Эльзы и Вопли Видоплясова, а также гимн Украины.
RESIST

Збійницький рух на Лемківщині

Оригинал взят у falangeoriental в Збійницький рух на Лемківщині

http://falangeoriental.blogspot.com/2014/05/blog-post_9436.html

Найдавніша згадка про лемківських збійників відноситься до 1434 pоку, коли, за свідченням польського історика М. Стечинського, лемківські та чеські збійники почали боротьбу зі шляхтою.

Наприкінці XVI і початку XVII ст. помітно активізується збійницький рух по обох схилах Карпат. Поодинокі виступи перетворилися в організовану антифеодальну боротьбу — масовий визвольний рух. У 1635—1648 рр найбільш уславилась на Лемківщині збійницька група Василя Баюса з Ліщин на Горличчині. На початку 1648 року староста Біча вислав проти Баюса військовий загін, який відтіснив збійників до Бардієва (Угорщина).

Визвольна війна українського народу 1648—1654 років ПІД керівництвом Б. Хмельницького проти польської шляхти мала великий і незаперечливий вплив на розвиток селянської боротьби на Лемківщині. Ця війна знайшла відгомін навіть у найбільш віддалених закутках Карпат. Селяни посилили напади на панські маєтки, фільварки приєднувалися до збійників. Назрівало загальне селянське повстання.

Весною 1649 р. в с. Барвінку недалеко від Кросна відбулася нарада збійницьких ватажків, на якій окремі загони об'єдналися в одну боєздатну дружину під керівництвом "славного на весь Бескид" Андрія Савки зі Стебника на Словаччині.

Богдан Хмельницький знав про народний рух на Прикарпатті і вирішив зміцнити зв'язки з повстанцями Українських Карпат і Польщі. В своїх універсалах гетьман писав: "Виб'ю з лядської неволі народ увесь. Допоможе мені в тому селянство по Люблин та Краків, бо то права рука наша...".




Перемога Хмельницького над польськими військами створила сприятливі обставини для подальшого піднесення селянського визвольного руху на Лемківщині. Цей рух набув найвищого розвитку тоді, коли його очолив польський повстанець Костка Наперський, який діяв спільно з А. Савкою. На початку 1651 року К. Наперський появився на Прикарпатті з універсалами Б. Хмельницького. Народ приєднався до повстанців.

"Від Сяну до карпатського Підбескиддя, в околицях Дуклі і Кросна, руський народ горнувся до збійницьких дружин",— писав польський історик Людвиг Кубаля. Незабаром Савка зібрав велику дружину у кількасот бійців, в чому йому допомагав інший ватажок лемківських збійників Василь Чепець. До повстанців приєднався і Василь Баюс, який повернувся з Угорщини. Сам К. Наперський підіймав на боротьбу польських селян Підгаля.

Переконавшись, що населення Прикарпаття приєднається до повстання і підтримає похід на Краків, невеликий загін на чолі з Наперським 15 червня 1651 року захопив Чорштинський замок на Підгалі — об'єкт великого стратегічного значення. Це було сигналом початку загального селянського повстання.

Ці події налякали шляхту і духовенство. Вже на другий день краківський єпископ Гембіцький скликав нараду, яка вирішила негайно відправити 60 кіннотників та 25 драгунів під керівництвом Хжонстовицького для звільнення замку від повстанців.

18 червня військовий загін єпископа почав облогу замку. Повстанців було мало і їм не вистачало куль та пороху. На допомогу повстанцям поспішав Савка з великою групою лемківських селян. Саме в критичну хвилину селяни напали на єпископських воїнів і розгромили їх.

Але мабуть через відсутність харчів К. Наперський залишив залогу замку всього 54 чоловіків і 5 жінок. Селяни приведені Савкою, були відпущені з умовою, що при появі сигналу (уночі — запалені смолоскипи, удень — зелений вінок на вежі) вони негайно повернуться.

Після першої поразки єпископ післав для здобуття Чорштинської фортеці спочатку 250, а потім ще 200 піхотинців, 60 гарників, дві гармати. Староста з Любовлі поспішав з 150 піхотинцями та двома гарматами. Цей військовий озброєний загін, що налічував біля 700 бійців і 4 гармати, 21 червня під керівництвом шляхтича Рихвальдського обложив замок.

Повстанці успішно відбивали атаки. Наступного дня прибуло ще 60 кіннотників, що їх очолював полковник Яроцький. Він узяв на себе загальне командування. У повстанців вичерпалися боєприпаси, і вони кидали на противників каміння, лили гарячу смолу. Надія на швидку допомогу селян додавала їм сили.

Справді з різних районів Лемківщини, з обидвох схилів Карпат поспішали загони українських селян. На Підгалі зібралися численні групи польських селян, які очікували умовного сигналу 24 червня — дня походу на Краків. На допомогу повстанцям поспішали також чеські, словацькі і угорські загони селян.

Стурбований тим, що облога замку затягнулася, 23 червня єпископ відправив до Чорштина ще 100 гарників з Мушини і такий самий загін з Любовлі. Крім того, відіслав посланців у королівський табір під Берестечко, благаючи негайної допомоги.

Поразка козацьких військ під Берестечком дозволила королю відправити для розправи над повстанцями двотисячне військо на чолі з Зебжидовським. Не дочекавшись допомоги з боку повсталих селян 24 червня 1651 року Чорштин здався. К. Наперський був схоплений шляхтою і незабаром страчений.

Хоча збійницьке повстання завершилося поразкою, все ж воно залишило яскравий слід в історії визвольної боротьби лемківських селян. Селянський рух на Лемківщині був складовою частиною загальної визвольної боротьби українського народу. У цій боротьбі проявилося віковічне прагнення русинів — лемків до об'єднання зі своїми східними українськими братами та всіма східнослов'янськими народами.