Helgi Avatara (goutsoullac) wrote,
Helgi Avatara
goutsoullac

Атлантична революція:



Атлантична революція:
Жак Годшо та Іммануїл Валлерштейн
Наталія Литвин - Гуцуляк
Жак Годшо (Godechot) (1907 - 1989), голова Товариства з вивчення робеспєризму, висунув гіпотезу "атлантичної революції". Начебто, відкриття Атлантичного океану та Америки являє собою одну з найважливіших подій в історії людства. Цивілізований світ Євразії, що протистояв Африці, змінився новим, "атлантичним світом", порівняна швидкість та легкість спілкування по океану зцементували цей світ у міцну єдність, по берегах Атлантики поступово складалася нова, атлантична цивілізація, що породила єдиний цикл революцій у Євразії та Америці.

Проявами глобальної Атлантичної революції саме були американська революція 1775 - 1789 рр., "Мучна війна" у Франції і повстання Пугачова в Росії в 1775 р., революція "патріотів" у Сполучених провінціях 1783 - 1787 рр., женевська революція 1782 р. та революційні рухи у різних швейцарських кантонах в ту ж епоху, Брабантська і Л'єжська революції 1787 - 1790 рр., Польська революція 1790 - 1794 рр. і зрештою Французька революція 1787 - 1794 рр. Вже в 1793 р. Барнав вважав, що існувала "європейська революція", О. Конт у ХІХ ст. говорив про "східну" революцію, а Жан Жорес у своїй "Історії соціалізму" писав, що нема "французької революції", а є "європейська революція, що досягла своєї кульмінації у Франції"

Ж. Годшо заснував в університеті Принстону групу однодумців (Роберт Палмер, Луї Готшалк та ін.). Спочатку його послідовники говорили про "першу європейську революцію" , що охопила в 1770 - 1815 рр. Західну Європу та Америку, та про "другу європейську революцію", соціалістичну (з 1905 р. в Росії), що поширилася на Азію. Ідею "атлантичної революції" підтримав російський історик А.З. Манфред у своїй доповіді на колоквіумі, але за це був підданий остракізмові ортодоксальними марксистами.

"... Ідеологи контрреволюції (Жозеф де Местр, герцог Сен-Сімон, Бьорк, Малле дю Пан, Роберг, Гентц) були в більшості революціонерами на свій лад"

(Godechot J. La Contre-revolution. 1789 - 1804. - Paris, 1961. - P. 2)

Доповнює "атлантичну теорію" неомарксист Іммануїл Валлерштейн (1930 р.н.), який викладає в університетах Колумбійському, Нью-Йорку та МакГілла. Він - автор тритомника "The Modern World-System", перший том якого вийшов у 1975 р. і за що він отримав Премію імені Пітіріма Сорокіна.

Валлерштейн доводив, що існує тільки два типи світових систем: 1) світова імперія (наприклад, стародавній Рим) та 2) світова демократія (сучасна капіталістична світова економіка). Світова імперія базується на політичній та військовій перевазі, в той час як світова демократія - на економічній. Тому друга більш стабільніша, бо: 1) володіє більш основною базою, бо включає в себе безліч держав; 2) у неї є вбудований механізм економічної стабілізації. Окремі політичні суб'єкти в рамках капіталістичної системи поглинають убитки, якщо ті виникають, а прибуток при цьому розподілюється серед приватних осіб. У демократичній світовій системі домінує якась одна географічна область (в даному випадку - США, хоча спочатку - океанічна Британська імперія) та експлуатує інші частини системи. Периферія (зовнішня зона) постачає сировину та піддається нещадній експлуатації, а Напівпериферія (тепер - Європа, Австралія, ПАР, Японія, Китай і Південна Корея) - це залишкова категорія, що включає в себе і експлуатованих, і експлуататорів. Тобто в світі наявні т.зв. "світові класові відносини". Міжнародний розподіл експлуатації визначається економічним розподілом праці у світі.

Зародження демократичної системи Валлерштейн відносить до періоду між 1450-1640 рр. і вона зародилася як економічна альтернатива політичній перевазі. Ліпше вміти виробляти надлишки, ніж користуватися примітивними методами політичної експлуатації.

Необхідні три складові для росту капіталістичної світової системи:

1) географічна експансія шляхом відкриття, дослідження та колонізації нових земель;

2) розроблення методів управління трудовими процесами у різних частинах (центрі та периферії) світової економіки;

3) розвиток сильних держав, котрі повинні скласти кістяк виникаючої економіки.

У своєму другому томі Валлерштейн розповів історію капіталістичної світової економіки між 1600 і 1750 роками, а в третьому томі - період з 1730 до 1840 р., коли відбулися "три перевороти": промисловий (в Англії), політичний (у Франції) та географічний (незалежність європейських колоній в Америці та включення величезних зон у периферію - Індія, Росія, Африка), що призвели до подальшої консолідації та посилення світової капіталістичної системи.

В ХХ ст. були невдалі спроби підпорядкувати світову капіталістичну систему політиці (узагальнено - імперським рудиментам), наслідком чого постали такі монстри як фашизм та соціалізм. Крах Антисистемних проектів (соціал-демократи, комуністи, діячі нац.-визвольних рухів) пояснюється Валлерстайном тим, що вони не врахували законів функціонування Системи, перш за все циклічних ритмів, бо основою вражаючих показників була неефективна база екстенсивного росту з високою трудоємністю. Все це могло існувати, призводячи до росту ВНП (і навіть ВНП на душу населення) тільки в умовах Системи, яка розширюється, тобто переживаючої кондратьєвську А-фазу (1945--1967/73 рр.). Але поступово ріст став заторможуватися, і все більше людей, перш за все ліві, почали розуміти: ліва стратегія ("боротьба за владу" і "перебування у владі") не змогла виконати завдання забезпечення національного розвитку. Саме усвідомлення цього факту стало, на думку І. Валлерстайна і його колег Дж. Аррігі та Т. Хопкінса, прочиною НОВОЇ ВСЕСВІТНЬОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1968 РОКУ (Нью-Йорк, Париж, Нью-Мехіко, Прага, Італія, Дакар, Калькутта, Пекін), яка стала "криком душі" проти всіх зол Системи, що втілилися в американській гегемонії і одночасно запереченням традиційної ("старої") лівої стратегії боротьби як неефективної. В історії Системи було лише дві такі революції - 1848 р. і 1968 р. Вони обидві провалилися, але одночасно призвели до найглибших змін у сучасній Світовій Системі. Якщо перша інституалізувала "старий" лівий рух як антисистемну бюрократичну контрорганізацію, кульмінаціями якого були 1871 і 1917 рр., то друга стала могильником для доктрини про те, що національний розвиток напівпериферійних та периферійних суспільств в рамках Системи може бути успішним.

В 1970-90 рр. Система опинилася у періоді спаду (кондратьєвська Б-фаза), котра різко послабила гегемонію США, "повалила" комунізм, підірвала лібералізм в якості ідеології-гегемона Системи.

Світ в 1990 р. увійшов у стадію перманентної війни між Центром та Периферією ("Північчю" та "Півднем"), тобто постало загострення "світової класової боротьби", де роль авангарду ("світового більшовизму") Периферії взяв на себе радикальний ісламський світ, в унісон з яким діють інші світові рухи - партизанський в Латинській Америці, міжетнічний в Африці, боліваріанський політичний (в Периферії) та антиглобалістський (у Напівпериферії). Але передовою зброєю проти Системи стане демографія, в результаті чого "Південь на Півночі" на 2025 р. буде становити від 30 до 60 % населення.

Зараз Іммануїл Валлерштейн є керівником Центру Фернана Броделя із вивчення економік, історичних систем і цивілізацій при Бінггемтонському університеті та Головою Міжнародної соціологічної асоціації. Він - автор книги "Раса, нація, класи", що вперше вийшла у Парижі в 1988 р. Наступна книжка - "Після лібералізму" (рос. переклад - 2003, Москва, вид-во Едиториал УРСС) у співтоваристві з французьким філософом Етьєном Балібаром, де зібрано 14 есеїв, написаних у 1990 - 1993 рр. Остання його книжка - "Unthinking Social Science: The Limits of Nineteenth-Century Paradigms" (2001). Переклад його статті "Ставки Буша: Все на кону" опубліковано в часописі "Критика" (2003, № 4)

Література:

1. Godechot J. La France et les problemes de l'Atlantique a la veille de la Revolution // Rev. du Nord. - 1954. - Numero special offert a Louis Jacob a l'occasion de son 70-e anniversaire. - P. 180.

2. Godechot J. Le Grande Nation. - Paris, 1956. - T.1,2;

3. Godechot J. Les Revolutions (1770 - 1799). - Paris, 1963;

4. Godechot J. L'Europe et l'Amerique a l'epoque napoleonienne. - Paris, 1967;

5. Godechot J. France and the Atlantic Revolution of the Eigteenth Century. - Princeton, 1965;

6. Godechot J. Les Commissaires aux armies sous le Directoire. - Paris, 1971. - T.1,2;

7. Godechot J. La contre-revolution. - Paris, 1961;

8. Godechot J. , Palmer R. Le probleme de l'Atlantique au XVIIIe et XXe siecles // Xe Congresso Internazionale di Szienze Storiche. Vol.V. Storia Contemporanea. - Firenze, S.A.;

9. Годшо Ж. Современное состояние изучения Французской революции в странах Западной Европы и США // Французский ежегодник. 1970. - М., 1972;

10. Palmer R. The Age of the Democratic Revolution. - Rrinceton, 1959 - 1964. - V.1,2;

11. Palmer R. 1789. Les Revolutions de la Liberte et de l'Egalite. - Paris, 1968;

12. Palmer R. The World Revolution of the West, 1763 - 1801 // Polit. Sci. Quart. - 1954. - V. LXIX. - N 1, March;

13. Europe and the Modern World. - Princeton, 1951.

14. Chase-Dunn C., Hall T.D. The Historical Evolution of World-System // Sociological Inquiri. - 1994. - n 64. - P. 257-280.

15. Wallerstein I. The Modern World-System: Capitalist Agriculture and the Origins of the European World-Economy in the 16th Century. - New York: Academic Press, 1974.

15. Wallerstein I. The Modern World-System II: Mercantilism and the Consolidation of the European World-Economy, 1600-1750. - New York: Academic Press, 1980.

15. Wallerstein I. The Modern World-System III: The Second Era, of Great Expansion of the Capitalist World-Economy, 1730-1840. - New York: Academic Press, 1989.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment