Helgi Avatara (goutsoullac) wrote,
Helgi Avatara
goutsoullac

БЛИЗКАЯ THULE (я из рода, кстати, Басарабов)

Болгарський дослідник І. Мітев звернув увагу на те, що ханський рід гуннів, з якого походить Аттіла (Етцель германських саг, Авітохол булгарських текстів) називався Дуло. Також відома розгалужена династія арабських емірів в Ірані, Іраку та Середній Азії Ад-Даула, яка правила в Х-ХІ ст. Вони, як правило, належали до партії шиїтів, а їхні халіфи характеризувалися світлим волоссям, білим обличчям та блакитними очима.

У мовах народів Паміру, споріднених булгарам (булгарський літопис "Джагфар Таріха" називає мешкаючих у районі Паміру словом "камірці", що є натяком на кіммерійців, спільних предків булгар, саків, алан та вірмен), слово "туле" означає "богом облаштований порядок" (аналог санскр. Rta, іран. Arta / Ashi), а самоназвою тюркомовного етносу Північного Кавказу балкарців, на формування яких вплинули булгари, є саме слово "таулу" ("горці").

Також словом Туле була названа столиця кельтського державного утворення у Фракії в 3 ст. н.е. (тепер м. Тулово, біля Старої Загори), а її засновник, начебто, мав священне ім'я "Болг" (а інший - "Брем"). Болгарська літописна традиція (ієромонах Спиридон в "История во кратце о болгарском народе словенском") називає батьком Болга легендарного царя Коледа, на честь якого й відбувається зимове свято Коляда (аналог нордичного Юла-Йєля). І. Мітев вважає, що в цьому переданні про Коледу та Болга зафіксувався переказ про кельтського походження панівну касту Фракії, ідентичну кельтській кімврській (cymraeg) касті воїнів, названій "Каледвулх", переінтерпретованій у епічній традиції на назву меча короля Артура (латинська форма - "Ескалібур"). У сербських легендах фракійський "Болг" ("Вовк") виступає як міфологічний герой Вук ("Вовк") Вогняний Змій, який вступає у єдиноборство з батьком Вогняним Змієм (образ ірансько-аланських племен), який свого часу згвалтував його матір. У давньо-руських билинах йому іденичний князь Вольга (щоправда, билина про Вольгу і Микулу відома виключно в Прионежжі) .

Також у давній столиці Валахії Тарговіште (до 1714 р.), що на р. Яломиці і в георгафічному районі Домбовіца, є сакральний топос Dealu-Kloster (Дялу-монастир), свого часу перебудований та розширений господарями Нягу та Матеєм Басарабами з відомою церквою святого Миколи. Тут саме коронувався в 1456 р. валаський господар Влад ІІІ Басараб, прозваний "Цепеш" ("Саджаючий на кіл") та відомий як "Дракула" (син рицаря європейського Ордена Дракона, в який його посвятив імператор Сигизмунд Люксембурзький; легенди про начебто звірства Влада розпускали скинений ним братовбивця і колишній господар Молдови Петро IV Арон та його союзник угоський король Матвій Корвин, а також турки, на визволення від яких Царгороду в 1461 р. Влад ІІІ розпочав православний "хрестовий похід", а також зрадники цього походу — молдавський воєвода Стефан Великий, який вдарив у спину валахам і захопив їхній форпост — Кілію, та угорський король Матяш Хуньяді, який присвоїв фінанси, виділені папою римським на хрестовий похід, а в 1462 р. ув’язнив самого Влада ІІІ на десять років і отримав свободу тільки тоді, коли перейшов у католицтво, одружився на родичці короля і з новими військами вторгся в Валахію). Державу волохів (Россовлахію) у 1324 р. заснував родоначальник династії великий воєвода (ерцгерцог) Басараб І (1310-1352 рр.), син, за угорськими документами, половецького ("куманського") князя Thocomerius’a (Ток-Томіра/Тимура, 1290-1310 рр.; руські літописи знають під 1295 р. князя Токтоміра, монгольського представника у Криму, то деякі ототожнюють його з представником гілки Джучидів Тука-Тимуром, син якого Уранг-Тимур мав, за Абульгазі, володіння в Криму; проте до гілки Орду-Ічена з нащадків Чингіз-хана також належав Тока/Тукай-Тимур, васал і брат Орду-Ічена, сина Чингіз-хана, а його внук Савур, син Урук-Тимура, розбив ставленика хана Узбека в Азербайджані; сучасником Тока-Тимура був його родич Саси-Бука/Буга, хан Синьої орди в 1310-1321 рр., родоначальник валасько-польської шляхти Сас, який за наказом хана Узбека утихомирював Угорщину та Галичину і, можливо, саме він вбив галицько-волинських князів Андрія та Лева Юрійовичів). Валаські хроніки XVII ст. називають першим валаським воєводою якогось міфічного Раду Негру ("Раду Чорного"). Басараб І (Bazarab, від турец. bassara "давити, пригноблювати" ~ латин. oppressore "т.с." ~ рос. "опричник"/укр. "опришок"), як і його батько, теж спочатку називається в угорських документах як "наш вірний трансальпійський воєвода", але згодом — як "невірний святій короні". Саме Басараб І розбив в 1330 р. біля Посади військо угорського короля Карла І Анжуйського, і не без допомоги рицарів-тамплієрів, які перейшли на бік волохів.

Аналогічний до сакрального валашського топосу Дялу монастир Путна збудував ставленик Влада ІІІ молдавський господар Стефан Великий, де і був похований в 1504 р. На початку XVIII ст. значна частина жителів Валахії (Банат і Срем), які були головним чином етнічними сербами і втікали від турецького поневолення батьківщини після 1459 р., емігрувала на галицьке Покуття, де заснувала поселення з "волоським правом" та перенесла топоніміку зі своєї батьківщини (серед них — Торговиця, Делева, Тулова).
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments