Helgi Avatara (goutsoullac) wrote,
Helgi Avatara
goutsoullac

Ануннаки

Розповідь Йосифа Флавія про Єноха, про те, що він приховав від Потопу найцінніші Сувої або Книги під стовпами (ст.-євр. "амуд") Меркурія або Сета, тотожна переказу про Гермеса, "Батька Мудрості", який після всесвітнього потопу відкрив два кам'яних стовпи, заховані мудрецями давнини, і знайшов написану на них Науку .

Греки мали уявлення про фрігійського (в Анатолії) царя Наннака чи Аннака, який знав, що після його смерті буде потопом знищене людство і прожив під горювання декількох поколінь понад 300 років. Після смерті Наннака почався т.зв. “Девкаліонів потоп” , про який розповідає Нонн Панополітанський у "Пісні про Діоніса" (VI, 323-254):

Вибраний хід свій тримаючи, водночас усі зорі
Мали осідки в небесних хатах: колісниця четвіркою
Геліоса, де спина побіля зір Лева летіла шляхом
Сяючи вогненно; в колісниці проворній Селена,
Діва природи, трійкою до восьминогого Рака котилась.
Мокро-росистою ступнею в рівноденному колі Венера
В хату весняну ішла, ухилившись від Овена рогів,
Прямо назустріч Тельцю-олімпійцю, що не любить снігів.
Сонячним дишлом сусідній Арес підганяв Скорпіона,
Що Тельця оперізував, надто повного жару.
Скоса дивився він по той бік на Венеру.
Рік завершав на дванадцятий місяць Юпітер,
Легко підходив до Риб, маючи справа трибічне
Пасмо Селени — повносяйної діви.
Через вологий хребет Козорога проходив Сатурн,
Світлом морозним просочений. Тут і Меркурій
Йшов, наближаючись до сузір'я блискучого Діви,
Дому щоб Діки дістатися, де як суддя пребуває.
Зевса розкрилися зливи заслінки в усієї седмиці
Зоряно-дивних шляхів; із ущелин збентежено-гулко
Вдарили повні вологи потоки обильні;
Мокрії дщері батька свого Океану здіймали лагуни...

Як резюмує М. Чмихов, «... Враховуючи розташування трьох названих точок пір року у сузір'ях Тельця (точка весни), Скорпіона (точка осені), Козорога (точка зими), точка літа в такому випадку могла бути тільки в сузір'ї Лева. Його також згадано у міфі. Такий зодіак міг існувати лише в 2240—2200 рр. до н. е» .

Фрігійському Наннаку/Аннаку тотожний грецький міфічний велетень Анакт (від anaks "володар"), син Геї та Урана. Він вважався найдревнішим володарем анатолійського міста Мілет, епонімом Анакторії (на побережжі Амбракійської затоки), анактами називалися у греків демони-захисники. У Ведах йому ідентичний Ангірас (етимологія якого, як зауважують дослідники, не встановлена), один із родоначальників людства, перший жрець і навчитель людей приносити пожертви богам. Ассірійці знають його як Анзу (Анзуда) — величезного божественного левоголового орла, посередника між світами, на якому їздить бог рільництва і зрошувальних каналів Нінгірсу. В ісламі Анзуд трансформувався у демонічних птахів "анка".

Імена Наннак/Аннак, Анакт та Ангірас ми співставляємо з шумеро-месопотамськими “ануннаками” — “сіменем князя” Енкі, бога мудрості (аналог біблійного Єноха, ім’я якого означає “вчитель”, араб. Ідріс, арам. Дріша < араб. "дараса" – "вчений, ерудит"; пор. з хуррит. eni-/enzh-/ensh- "бог", шумер. en "ruler", пра-півн.-кавк. *?amsa, етрус. eis-/ais-, кетт. es "бог", сіно-тібет. *sijH- "to expire" > "to die" ), та з мешканцями священного і першого міста Ніппура: "... Каїн пізнав свою жінку, і стала вона вагітна, і народила Єноха. І збудував він місто, і назвав ім'я тому містові, як ім'я свого сина: Єнох" (Буття, 4:17). Як правило, у більшості перекладів двох Єнохів — сина Сифа і сина Каїна розрізняють, відповідно, Єнох і Єнош (і останній вважається винахідником мистецтва та письма). Ніпур після загибелі було відбудовано богами “на горі небес і землі” Дуку, а їх царем став бог Вавилону Мардук, син бога Еа (Ейя, по-шумерськи — Енліль).
Ануннаки вважалися посередниками між небом і землею, добрими охоронцями від злих духів. Етимологічно Ануннаки походить від шумерського An-unna-Ki “Небо зійшло на Землю”, що співставляємо з євр. nephilim “ті, які зійшли”, як означалися в “Книзі Буття” “сини божі” – батьки “велетнів” (та їх нащадків “рефаїмів”, “синів Енакових” у “Второзаконні”, 1:28; 2:10-11; 2:21; 9:1-2), народжених людськими дочками, а в “Книзі пророка Даниїла” (4:13, 20) та апокрифічних “Книзі Єноха” і “Книзі Ювілеїв” – “Недрімаючі” (naphidem), що ворогували з іншим “народом” на ім’я Eljо . Внаслідок "всесвітнього потопу" цивілізація "велетнів" гине. Іспанський вчений Х.М. Гомес-Табанера склав мапу, на якій показано поширення "споруд велетнів" — мегалітів у Європі, на Близькому Сході та Кавказі. Порівнюючи ареал мегалітичних культур з місцями популярності звичаю влаштовувати процесії "велетнів" (у червні на свято Тіла Господнього), він відзначає, що географічне розташування обох явищ збігається. Він вважає, що поширення обох звичаїв ішло із Західного Кавказу і Малої Азії аж до Іберійського півострова, а звідси — у Британію та Скандинавію . В індоєвропейській традиції боги перемагають велетнів: у греків — гігантів, у осетин — інижів, у германців — йотунів (дв.-ісл. iotunn, англ. eoton).
Tags: мифология
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments