Helgi Avatara (goutsoullac) wrote,
Helgi Avatara
goutsoullac

КЕЛЬТО-САРМАТИ

Можливо, що міфологічна оповідь про вторгнення в сусідню Ірландію божественного Племені богині Дану (Туата Де Дананн; валлійцям відома міфічна сім’я Дон, про яку розповідає Четверта «вітка» Мабіногіон) є ніщо інше як насправді експедиція римських легіонерів. Відбулося, як на нашу думку, забуття істинного факту римсько-аланської інтервенції, аналогічно до того, як у часи Прокопія Кесарійського навіть самі римляни не пам’ятали, хто спорудив вали на півночі Британії, а відносили спорудження "стіни" (тобто Адріанових валів) до самих стародавніх мешканців острова, та ще й, явно запозичуючи ці уявлення у нових поселенців на острові (англосаксів), визначали землі за стіною місцем, де мешкають душі померлих, котрих перевозять на кораблях із континенту (Прокопій Кесарійський, "Війна з готами", VIII, 20:42-57) . Тим більше, що на зміну Племенам богині Дану, яким вони змушені передати владу над Ірландією — це "сини Міля", в назві яких всі дослідники бачать латинське miles "солдат", тобто на зміну розвідувально-колоніальній експедиції алан як найманців римлян приходять самі римляни.

Самі ж римські легіонери були родом з берегів сарматських Дунаю, Дону, Дніпра та Дністра (пор. з ірл. duine “людина”; у ведичній традиції богиня Дану є дружиною парного божества Мітри-Варуни і матір’ю Врітри – ворога героя Індри). Вражає, що хоча племена Дану й овіяні героїчним ореолом та пошануванням в ірландській традиції, проте наявна більш рання позиція, за якою не слід відчувати до них жодної пошани.

Зумовлено це явною чужорідністю племені богині Дану для кельтів (хоча Дагда вважається засновником друїдизму) та, зрештою, поразкою від партії радикальних кельтіберніїв на чолі з Мілем. Туата Де Дананн відійшли всередину пагорбів (side) і чародійних місць (sidbrugaib). Але верховний король Племені богині Дану Мананнан (у валлійців: Манауідан) Мак Лір (Мананнан Син Моря) мешкає за морем в Емайн Аблах (Емайн Яблук), аналогічному бритському Аваллону (можливо, мається на увазі острів Мен(-Авалон)). Власне він дарує королеві Кормаку Мак Арту чарівну золоту чашу, яка, якщо над нею сказати три брехні, розпадається на три частини, а якщо сказати три правди,то вона знову стає цілою.

Супротивна на землях Ірландії і споріднена Племенам богині Дану група Фір Болг (“Мішкуватий народ”) вважається синами Гумойра, нащадків Данауса і Грека, синів Понта . Відомо, що кельти–галати (три племені: трокми, вольки-тектосаги, "охочі до мандрівок" і толістобоги) в Малій Азії власне успадкували землі, котрі раніше завоювали кіммерійці і ця спадковість у володінні могла відбитися в міфологічній генеалогії кельтів (Гумойр = Кіммерієць), а галати часів апостола Павла цілком могли бути посередниками християнізації Кельтського світу. Також загін кельтських найманців був у понтійській армії Мітрідата (App., Mithr., III) і вважається, що саме їм належали ритуальний кельтський казан, знайдений у кургані Садовому біля Новочеркаська, та кельтський шолом, знайдений біля хутора Веселого (на Нижньому Дону) . Також, за Пріском Панійським, значна частина кельтських племен (амілзури, ітимари, тоносури, войски) мешкала вздовж Дунаю (кельт. “Данубіс”) в Паннонії та до північного побережжя Чорного моря і була винищена лише гуннами дядька Аттіли Руї (Ругіли) в 420-х рр. (гунни та готи часто тодішніми європейськими авторами називаються ще й скіфами).

В “Битві біля Маг Туіред” з жорстоким і ворожим Племені Дану народом фоморів (Fo-Moire) ототожнюються скіфи , що цілком зрозуміло з історичного протистояння сарматів (носії прохорівської культури) і скіфів (та нащадків останніх — носіїв зарубинецької археологічної культури). Наприклад, Діодор Сицилійський пише: “... Галльські народності найбільш віддаляються на північ і сусідні скіфи настільки люті, що вони пожирають людей; те ж розповідають і стосовно бретонців, населяючих острів Ірін (Ірландію)”. Також: “... Слава про їх [кельтів, — О.Г.] хоробрість і варварство встановилася здавна, бо під іменем кіммерійців вони в минулі часи спустошили Азію. Це вони взяли Рим, зруйнували храм у Дельфах, підпорядкували данині велику частину Європи і Азії, і в Азії, заволодівши землею переможених, утворили змішане плем’я галлогреків” (Diodor Sic., 1:32) . Також цікавою в цьому сенсі стає концепція Я. Росен-Пшеворської про скіфське походження кельтських друїдів .

Думається, що західно-євразійська схема протистояння “кіммерійці — скіфи — сармати” була накладена як матриця на етнічну історію Ірландії: Фір Болг — фомори — племена богині Дану та на історію германців: йотуни — вани — аси. Аналогічна і, можливо, архаїчніша калька наявна у кавказькому нартському епосі аланського походження: Алагата — Бората — Ахсартагката (останні — нащадки Дзерасси, дочки володаря водяного царства Донбеттира, дружини Ахсартага і матері близнюків Хаміца та Уризмага, і виявляють іменну тотожність з сарматами-акацирами, найманих Римом для оборони Херсонесу від Боспору). Показово, що у кавказьких адигів існує приказка "Ти не чорт і не шармат, звідки ти взявся?", а у грузинській мові слово "царматі" означає "язичник", а у мовах вайнахів (чечени та інгуші) словом "царьмат" називають страшну, чужу людину.

Це накладання “матриць” здійснене було саме сарматськими (аланськими) вершниками–легіонерами, і це передання належало до загального контексту посвячення (ініціації) у “вершника” (“рицаря”), як аналогічно, на думку М. Еліаде, належить до такої ініціації сам переказ про Грааль: “...тут завжди присутній мотив довгого і напруженого “пошуку” чарівних предметів, котрий вимагає, окрім всього іншого, проникнення героя в інший світ... У правилах допуску в групу воїнів, якою керує Артур, можна розшифрувати деякі випробування під час вступу в таємне товариство типу “чоловічого союзу”...Багаточисленні випробування, через котрі проходять персонажі артурівського циклу, належать до тієї ж категорії: в результаті пошуків герої виліковують таємничу хворобу Короля і, зробивши це, відроджують “Спустошену землю” або самі стають суверенами. Відомо, що функції влади пов’язані з ритуалом посвячення” . Те, що Грааль неминуче пов’язується з дівою-охоронницею (яка, навіть, попри певні заперечення, теж може “шукати Грааль”), наводить на згадку версію, базовану на археологічних артефактах , ототожнення амазонок, які повернулися з Феміксіри в Малій Азії до степів на північ від Кавказу, із сарматами (савроматами; дв.-іран.saoromant "оперезаний мечем"), які, за Діодором Сицилійським, переселилися з Мідії до Танаїсу, будучи безпосередньо пов’язані із передньоазіатськими походами скіфів . З скіфо-сарматами та їхніми уявленнями про амазонок кельти (галати) могли безпосередньо зіткнутися ще в Північному Причорномор’ї, коли в кінці ІІІ – початку ІІ ст. до н.е., за даними декрета Протогена, у союзі з германцями-скірами загрожували Ольвії, а сусідні землі Великої Скіфії були спустошені сарматами. Власне кельтськими є поселення Бовшів на Дністрі (Ів.-Фр.обл.) та поселення біля с. Залісся в усті Прип’яті. Як наслідок цих контактів постали такі археологічні культури, як зарубинецька та Поянешти-Лукашівка.
Tags: celtic, мифология
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments