Helgi Avatara (goutsoullac) wrote,
Helgi Avatara
goutsoullac

Юрій Липа: Великі Заповіти

Шукаючи великих заповітів раси, не берім під увагу того, чи вони є популярні в сучасних політичних групах еліти. Нерозумом було б шукати української ідеї серед ідей, що йдуть за чужою модою з Заходу. Адже мова йде про заповіти раси, що є старіша від більшости цих західніх чи східніх держав. Так само не можна зважати і на те, що всередині української еліти істеризується кілька груп чи одиниць, які хочуть взагалі відірватися від історичности раси. від її "прадідівщини". Це звичайне пораженство.

Модні чужинецькі ідеї курсували від тисячоліть по українських землях, і так
само завжди були якісь незадоволені безтрадиційні групи, однак довершувано
тільки той подум, що виростав органічно з характеру раси, з терену й обставин.

Характер раси і терену дає нам одність історії й організації, зате обставини
вияскравлять сучасність.

Воля зарисовується як відповідь, як протидія ворожим обставинам. Зачнім від
найважливіших.

Що зостанеться українській расі, коли їй відібрано величезну частину її
матеріяльних цінностей, відібрано спокій, а еліта її роздріблена?
Відібрання українцям майже на всіх просторах матеріяльних цінностей,
виволікування українців з їх затишних кутків і хуторів - це велика проба
характеру. Масам дає вона багато: привчає їх, і так схильних до колективізму,
до відчуття вартосги чистоти расових посувів - великих походів, переселень
типу орди і т.п. Інтелектуалізм еліти теж має свій час проби. Кожна нежиттєва
концепція інтелігента /а тих концепцій є сотні!/ відразу виставлена на пробу
очевидности. Так само відрухи не дають нічого більше понад відрух і відразу
розвіюють покладені на них надії. Треба чогось масивнішого. Шарпливість і
сварки слабшої частини української інтелігенції, як реакцію, збуджують усе
глибшу тугу за одністю в боротьбі раси. Все менше місця па фрази, пози і
лірикування. Є туга за чимось більшим, а тс більше може здійснити тільки
органічна солідарність української раси.

Відродження сили українців часто виступало по попереднім знищенні їх
матеріяльних можливостей. Можливо, що упадок матеріяльних пут визволяє душу
раси. Надмір духовної сили в цих руйнаціях і нещастях викличе потяг до
релігії. Потяг до свого, власного релігійного вислову - це те, що жде
українців іще в більшій мірі, ніж досі.

Захитаною є їх прив'язаність до землі, захитаний є їх і побут і історичні
традиції. Та це все лишень назовні вдасться знівелювати. і побут, і
геополітичні традиції в більшій своїй частині зробилися вже підсвідомими в
одиниці чи в родині. При першій можливости відживе, як заповіт, прастара
українська вісь.

Вкінці образ морального занепаду, що тепер часто трапляється і в своїх, і в
чужих, викличе як реакцію потребу вияскравлення моральних підстав, і то в
першу чергу в самій еліті.

Одність, власна релігія, власна висока мораль і відвічні геополітичні підстави
- це є величезні заповіти. Залові ги ці є в самій українській крові: щораз
сильніші і жорстокіші струси тільки дозволять на виразніше відчування тих
заповітів всіма українцями як призначення України.

СОЛІДАРИЗМ РАСИ
В початках раси завжди знайдемо зорганізовану військову масу, що прийшла як
Військо або, в кожному разі, як Осада. Коли вглянемося уже в цілком сформовану расу, то знайдемо в ній всі ціхи окремішности від сусідів, всі прикмети духовного Острова.

Границі - це найхарактерніше для живого організму раси чи народу. Стриміти до якогось неформального духовного контакту -це нищити органічність природи.

Нищення це однаково небезпечне і для того, хто наступає, і для того, хто
відступає. Спеціяльно небезпечне є це серед європейських рас і народів з їх
такими виразними індивідуальностями. Контакти народів, що мають різні
підложжя, культурні круги можуть викликати тільки катастрофу.

"Пропащий час" - сказав, наприклад, про духовний контакт із Росією один
політик, що в минулому столітті стільки зробив для цього контакту
/М.Драгоманов/. Пропащий час - може сказати не тільки українець, але й поляк,
бачучи, як у XVIII ст. близький духовний контакі із східнім сусідом нищив
індивідуальність одного й другого.

"Пропащий час" - повинен сказати й москвин про XIX ст., коли політика
Петербургу московськими руками знищувала чужі індивідуальності, а одночасно не дала висловитися й московській.

Для добра людства треба пам'ятати цей "пропащий час" всяких більш чи менш
виразних асиміляцій. Вибух психічної "затисненої клітини" робить незвичайні
шкоди, а негативна імпрегнація', що потім зостанеться, - це найбільша
небезпека для розвою рас і народів.
Недарма мудрі раси - давніше елліни і римляни, тепер англосаксонці /а осіанньо й германи/ підкреслюють свою нехіть до асимілювання.

Українська раса є островом серед сусідів. Це острів із власним жиїтям, з власними святощами і вселюдськими цінностями. Чужі, накинені духовні цінности не мають ніякого значення. Та й не накинені цінности приймаються тільки по своїм часі спроби всередині раси. Злочином проти Провидіння і природи є втручання до чужого духовного життя.

Українська раса є острів, і в тому її вартість. Всі цінності людей міряє за своїми цінностями. Для українців найголовніший меридіян світу - це той, що проходить через Україну.

Перша найважливіша думка про Україну - це з погляду ззовні. Ніякі починання
від внутрішніх подумів. Як можна говорити про живий організм, не окресливши
його меж, не виділивши його з чужого оточення?

Нема іншої глибшої ідеї тепер, у часах тотальних воєн на знищення, як ідея
расової солідарности. Дехто її пробує висміювати, як ліберальну ідею "згоди"
XIX віку. Це неправда. Вік XIX не повернеться, його вказівки також. Можна й
треба очищати сучасне українство від деяких решток цього віку, але треба
дивитися і вперед. Там ждуть українців віки, скоріш подібні до XVII чи навіть
VII , Довкола українців є тільки неукраїнці, чужі їм або ворожі. Ніяка з
давніх ідей XIX ст. тепер не має сили.

Расова солідарність - це не з'їзд, не зібрання, не аритметична сума груп, це відчуття організму раси. Відчуття неекзальтоване, відчуття не як вибух, а як тривалість. Вибух ентузіязму був на місці 1917 p., тепер нема чого його повторювати. Тепер на першім місці - відчуття расового організму, постійно загроженого ззовні. Як оцінювати доцільність уживання груп і одиниць всередині раси? Тільки з погляду примату зовнішньої політики раси, тільки оцінюючи ії
здатність до безпеки і пружности в боротьбі
.

Здатности раси до боротьби назовні - це важливіше, ніж усі генеральні й
негенеральні ідеї раси. Це таке просте, як те, що сила й здоров'я людини є для неї важливіше від усіх теорій і наук оточення.

Сучасність працює, щоб українська раса була островом. Ніколи, може, за ціле існування української раси не було більшої ненависти і підозріння до кожного, хто має українську кров, як тепер. Це надзвичайно яскраве відділяння.

Розбуджені номадські первні чужинців є супротилежні агрикультурним українським первням. Іде боротьба в расовій площині, боротьба з породою. В цій боротьбі виразні прикмети обох сторін: на ворожу акцію відповідають українці видержкою груп, здатністю до укривання своєї ворожнечі. Десятиліттями вміють укривати свою ворожість українські одиниці /наприклад. Шумський, Скрипник, Гринько і їм подібні/. Комплекс укривання для невправного ока зменшує не раз властиву силу українців. Однак це лиш звичайна нехіть українців до негрупового чину, і, як теорія показує, завжди в слушний час комплекс укривання є відкинений. Це не номади, що легко падають духом і змінюються.

Зате ця сама острівність раси вимагає упорядкування всередині раси.
Порядкувати всередині раси! Але не на підставі якогось ідеального типу людини, скажімо, з часів Руссо /ліберали/, чи людини-автомату з теорій Маркса
/комуністи/, чи навіть людини ліричного ніцшеанця /літературне державництво/,
не на підставі того, що хочеться мати, але того, що є. В кожнім українцеві є
хоч відблиск здатности до суспільної будови. Метою ж будівничого лишень і може бути віднайдення цеї здатности, а не фантастичні "перевиховування".

Отже, впорядкування того, що вже є бологічно в українцях, їх відвічних будівничих цінностей. Це є матеріал до впорядкування.
Tags: раса
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments