Helgi Avatara (goutsoullac) wrote,
Helgi Avatara
goutsoullac

Між зором і слухом: дихотомія культури

Той факт, що чим інтелектуальніша культура, тим менше у ній безпосереднього споглядання, призводить до висновку, що «розумові вправи» спричинюють «зсув» до абсолютизації інтровертності, що, отже, фатальним чином закладено у самій «культурі зору»: «…Природничі науки виникли тільки у зв'язку з тим, що уявлення, котре людина собі склала про природу, перестало її задовільняти, що вона все продовжувала вдивлятися у природу у всіх її деталях».

Частково ситуацію «рятує» винахід Гутенберга, бо внаслідок появи книгодрукування, за Г.М. Маклюєном, візуальна сенсорна система сприйняття світу знову завойовує панівне місце. В «Гутенберговій галактиці» люди читають мовчки і пасивно [, «…типографія містить у собі риси подібності кіно так само, як читання друкованих знаків змушує читача виступати в ролі кінопроектора. Він «прокручує» перед очима серії друкованих букв зі швидкістю, що співпадає з авторською уявою про рух». В принципі, не дивно, що винахідниками книгодрукування стали представники візуальної (ієрогліфічної) культури Китаю.

Остаточно «збалансовує» аудіо-візуальну сенсорику виникнення «електронної галактики» (телебачення, комп'ютер, мобільники). В еру електроніки, як зазначає М. Овчаренко, людство повернулося у свій первісний природний стан, до «світового села», до міфів. Так само, як колись кожен член племені легко міг почути свого вождя, сьогодні, завдяки електронним засобам комунікації, голоси всього світу приходять до людей одночасно.

Г.Маклюєн пророкує «ретрайбалізацію» суспільства у вік телебачення, тобто повернення людини в акустичний простір. Ось наслідок: якщо європейська дитина живе в абстрактній візуальній технології простору і часу, де події відбуваються послідовно в одній площині, а африканська дитина оточена умовним магічним світом усного слова та звуку, то аудіо-візуальна культура переводить сучасну людину в «нову діалектичну якість» буття.

Поряд з цією тенденцією врівноваження екстравертності — інтровертності існує позиція «абсолютного» повернення в сферу інтровертності, у «зону акустики» – до «світу музики» («…тільки музика може мовби вивести нас із світу, зламати сталеві пута володарювання світла та навіяти на нас солодке заблудження, що начебто ми доторкнулися до останньої таємниці душі»), а то й до «світу без слів»: «…Зникає навіть людське мовлення, як нагадала нам нещодавно репортерка з «Монд»… Вечірка була влаштована на фоні індустріального пейзажу, у приміщенні величезного закинутого складу, котрий, за словами журналістки, «був схожий на папертя собору Паризької Богоматері під час середньовічних нічних ігрищ». Три тисячі танцюючих розігрівалися там «під керівництвом ді-джеїв, під супервібрації, доступні для всіх, бо вони не потребують слів». У наш час не потребувати слів – це достойність… Гіперфестивна система … з недовірою ставиться до живої мови, бо вона важко піддається контролю, може нести брехню або принаймні звучати двозначно».

Звідси й потяг до «німотних» культів (необуддизм, неосуфізм, ісихазм) та однозначних молитовних доктрин (православна ортодоксія, ісламський фундаменталізм, крішнаїзм, тантра-йога, бон-по). Іншими словами, віддається перевага знанню як doxa («видимість», «самоочевидність») над знанням як episteme («те, що приховується від поверхового погляду», «те, що воїстину так»). Якщо, ще за Сократом, наявність останнього забезпечує успіх у сфері праксису, то перше долає перетворення людини на картезіанський «суб'єкт», людину, дистанційовану від світу і від самої себе, і цим подоланням, начебто, повертає її у симпраксис (а в дійсності – у сферу «за-буття» себе у анонімному das Man).
Tags: культура
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments